Тьохнув раптом соловейко,
Тьохнув раз імов затявся.
Мабуть,сам себе злякався.
Та збудив усеж він Стаха:
-Що ти зробиш,клята птаха,
Ще ж і півень не співав,
Як ти,дурню,загорлав.
Повернувся Стах на бік,
Та веретою накрився.
Знов у сон,мов провалився,
Із життя неначе втік.
-Ку-ка-рі-ку, ку-ка-рі-ку,
Раптом півень закричав.
Стах зіскочив на долівку,
Ледве очі розіп`яв.
Ухопив він макогона,
Та загилив в крикуна:
-Згинь ти клятая ворона,
Хай тя схопить сатана.
Сон уже кудись подівся,
Та й вставати вже пора.
Одягнувся Стах,умився,
Піч палила вже стара.