Звичайна сучасна дитина –
Ковток алкоголю, затяжка,
Депресія, сльози… Причина?
«Тому, що живеться тут важко!
Здаватись цілком справедливо,
Немає за що тут змагатись,
Не житиму «довго й щасливо».
Намарне за мрії чіплятись,
Бо їм не властиво збуватись,
Плекати дарма сподівання.
Давно вже пора розпрощатись
З ганебним оцим існуванням.
Як жити в суспільстві такому,
Де кожен обдурить охоче?
Не здатен здолати цю втому,
Не можу, не буду й… не хочу».
Дарма, що дитині п’ятнадцять,
Від долі – добра не чекати.
Пігулок всього кільканадцять…
Назавтра знайшла мертвим мати.
І пізно вже щось виправляти…
Це лихо вже стало стихійним.
Батьки й не зуміли б вгадати,
Що син їхній був ЕМОційним…
До чого дожили ми, люди?
В дітей вже дитинства немає.
Плетемось наосліп в нікуди,
І час наш невпинно минає…
А скільки могли б ще зробити,
Якби не «байдуже» й «начхати».
Нам світ цей підвладно змінити,
Лиш треба із себе почати…