Згорає день у сутінках вечірніх,
поринувши сповна у дрімоту,
Лишають шлейф по сОбі сірі тіні,
залюблені у тишу осяйну.
Виблискують теплом зелені села,
осліплені яскравим сяйвом зір,
Під ритм спокійної мелодії Шопена,
замріялись високі схили гір,
Їм стиха з віт підспівують сопрано
майстерно колискову-солов'ї,
Поставивши в безвихідність зарано,
до сліз доводять ліри неземні.
Готуються до сну старі дерева,
гойдають стиха їх гілля-вітри,
(І під симфонію весняного оркестру),
рахують свої сиві волоски.
Неонами магічно зарядившись,
у телескоп виглядує звіздар,
Вздовж неба білим пледом простелившись,
всміхається усім Молочний шлях.
Глибока ніч окутує полоном,
А я сиджу - втамовую думки,
Вони мене благають ніжним тоном,
щоб я їх (рідних) -вилила в рядки.
"А я сиджу - втамовую думки,
Вони мене благають ніжним тоном,
щоб я їх (рідних) -вилила в рядки."
образи сонних дерев, солов"їної колискової, казкового звіздаря - кілька поетичних мазків - і поезія сяє зорями... браво!
чудесний вірш!!! 
