Балада про північ (Анджей Валігурскі, переклад на українську з польської)
Віддай же славі предків всяк
Всі почесті належні:
Мав дівку вкрасти князь Тюпак
По півночі о першій.
Він одягнув походний стрій,
У "Чайку" сів на ріні,
І на годинник глянув свій:
Показував той північ.
І на бурхливу течію
Зіпхнули слуги човен:
Так рушив кнзь у путь свою
Надій і віри повен.
Він гріб відважно, не на жарт,
У бризках і у піні,
Знов позирнув на циферблат:
Була там знову північ.
Кінь заіржав, що ждав в кущах,
Застоявшись без руху,
Князь стиснув повід у руках
І кінь помчав щодуху.
Крізь хащі гнав він навмання
У ночі темній тіні,
А вже як зістрибнув з коня,
Зирк на годинник - північ...
Князь біля замкових воріт,
Де стріти мав дівульку,
Але її пропав і слід,
Знайшов лише писульку:
"Я змерзла й зголодніла геть,
Шукайте голку в сіні.
То ж, пан Спізняньський, маю честь!"
Князь глянув - знову північ!
Зарикав, наче лев, Тюпак,
Задихав шумно й часто,
Аж бачить, обіч шляху знак:
"Годинниковий майстер".
Зайшов туди хоробрий князь,
Крізь сльози майстра торса:
- Чому тут північ увесь час?
- Бо це - сказав той - компас...
ОРИГІНАЛ ТВОРУ
Ballada o północy
Pradawnym czasom hołd i cześć,
Tyle w nich krzepkiej mocy!
Miał porwać dziewkę Dreptak-kneź
W godzinę po północy.
Więc ubrał się w żelazny złom
I siadł w kozackie czółno
I na zegarek spojrzał on,
A ten wskazywał północ!
Zepchnęli łódź na rwący prąd
Kneziowi dwa wasale
I oto kneź opuścił ląd
I puścił się na fale.
I dzielnie z nurtem walczył chwat,
Aż dnem o piasek szurnął,
I spojrzał znów na cyferblat,
A tam znów była północ...
Lecz oto zarżał w krzakach koń
Ukryty tam przemyślnie -
Kneź skoczył, chwycił cugle w dłoń
I cwałem jak nie pryśnie!
I pędził tak przez dłuższy czas,
Bo drogę miał okólną,
A kiedy wreszcie z konia zlazł
Zegar wskazywał północ...
Gdy zaś u zamku stanął bram,
By porwać swą dzierlatkę,
Nie zastał wcale panny tam,
Tylko niedużą kartkę:
"Przemarzłam i chce mi się jeść,
Znajdź sobie inną durną
Panie spóźnialski! Buźka, cześć!"
Kneź spojrzał - znowu północ.
Zaryczał Dreptak niczym lew
Lub jak armatni wystrzał
I pomknął tam, gdzie widniał sklep
Starego zegarmistrza.
I wszedł i stanął chrobry mąż
I pośród łez wyjąkał:
- Dlaczego u mnie północ wciąż?
- Bo to - rzekł mistrz - jest k o m p a s...
