Він стояв на ескалаторі, вона трохи попереду. Вони спускалися в підземку. Йому було вже важко від усвідомлення неминучого. Серце ще тріпотіло при ній. Вона повернула до одного боку, йому - в інший. Він підійшов до краю платформи, озирнувся востаннє на те, як вона заходить в потяг і їде від нього.
Він стояв на платформі, не помічаючи інших. Пекучий біль розривав його груди. Хотілося зірватися і бігти кудись вперед поза очі, тільки б не зупинятися... Важко, важко... Сльози душили його горло клубком лукавих змій...
Боже, чому ж так боляче розуміти свої помилки... Так помилятися в людині... Думки про самогубство... Ні, воно того не варте. Боляче... В небо з грудей рветься крик...
Він стиснув ще кріпче зуби і проковтнув назад клубок сліз і болю... Перетравиться... Чому ж так пече... Ось тут... біля серця... Здавалося, що вона була ідеалом, та вмить розбила ілюзію на кілька тисяч шматочків... але біль все-одно не слабнув...
Боляче... Боляче... Пекуче болить серце... чи то душа... боляче...
