У кожного до Бога дорога своя,
У кожного на Бога надія своя,
У кожного до Бога любов своя
І в кожного до Бога потреба своя.
Тому – шикарна машина,
Тому – роботяща дружина,
Тому – на Каріби,
Тому – кусок хліба,
Тому – на Канари,
Тому – за хмари,
А тому, а тому…
І так без кінця,
А, якщо не дасть кому –
Ропот на Творця.
Одні лиш прохання до Бога Отця
І всім тим жаданням немає кінця.
Як незміренний пісок
На морському березі,
Так безмірно і думок
У людському черепі.
У скупості лиш одне:
«Дай, дай, дай», -
Вона ніщо не промине –
«І те іще подай».
Скупий достане, навіть з дна,
Хоч в голові вже сивина.
Усе бере, бере без ліку,
Аж до скінчення свого віку.
Від скупості немає сну,
А ждемо вічную весну.
Та живемо, як зима –
У зими жалю нема.
Без жалю зима з’їдає,
Що весна і літо дбає.
Зима з’їдає до кінця,
Що зібрала осінь-цариця.
Така філософія у скупого:
«Ніхто, тільки я у Господа Бога.
Любов до ближнього – омана.
А щедрість у скупого, як туман».
- Брате, я тебе люблю.
Бога за тебе молю.
Руки простягаю до неба.
Усе роблю по Біблії, як треба.
Брат, ти що, голодний?
Та у мене все холодне.
Ти хочеш у мене і обідати?
Ба, ти ще й не снідав.
Нема що тобі дати.
Хіба ти не відав, хіба ти не чув,
Що сам Ісус голодний був?
Не було у Нього хати,
Не мав, бідний, де й поспати.
Як вели ж Його на страту,
Любити заповів, навіть ката.
На хресті просив водиці,
А Йому оцту дали напитись.
Так ти про що? Щоб я хліба дав?
Верзеш, казна що, дав би, якби мав.
Ну іди собі с Богом, не барися.
А за хлібом завтра вернися.
Я буду за тебе молитись,
Щоб тобі було де прихилитись.
Я тобі співчуваю, брате.
За борги відібрали хату?
Нема тобі, бідний, де спати?
Я тебе, брате, посилаю з Богом.
Ось виведу тебе за порога,
Щоб ти не заблукав,
І назад, щоб не вертав.
Бо вже пізно, час молитись,
Перед Господом винитись.
Десятину Господу віддати,
І ключі від раю взяти.
Бо Бог сказав: «Ні в чому не матимеш нестатку».
От я і прошу: машину, доляри і хатку,
Поверхів отак на три, на Канарах,
Бо я вже настраждався в старих.
Ну іди вже, брате, йди,
А то гріха з тобою наберуся і біди.
Кажеш, прийдеш? Коли?
Приходь літом,
Як находишся по світу.
Звиняй мені, брате, та ти не журись,
Ти, брате, до Бога тулись,
Підніми руки до Бога, молись і проси усе.
Він багатий, дасть усе,
Прямо з неба принесе.
Мабуть ти грішний, бо їси хліб торішній.
А я ось віруючий, християнин,
Бог мені батько,а я Йому син.
Ну не падай, он же грязь.
Ти вгадав: хто праве? Князь.
Ось виведу тебе за поріг,
Поглянь, скільки в світі доріг…
Та тільки одна дорога до Бога,
Крута, терниста дорога.
Шукай, брате, і знайдеш,
З Богом, брате,не помреш.
Ху, слава Богу, здихався брата.
Та який він мені брат?
Таких братів багато.
Брат любе брати,
А де їм взяти?
Ну, пора і помолитись,
До Господа притулитись,
Бо Він казав: «Моліться – і дано буде».
А Бог сказав, як зав’язав,
Слово Його пусте не буде:
«Стукайте – відкрию вам,
Що попросите – все дам».
Боже мій, Боже,
Моє сонце, гоже.
Боже, ти щедрий,
Багатий,
Любов’ю покрий
І дай мені хату,
Поверхів так на шість –
Хай усіх злість з’їсть,
А ще – машину –
Мені і моєму сину,
А ще – телевізора, магнітофона,
А що, якщо попросити диктофона?
Щоб записувати, що каже Іван,
І про що думає сусід Степан?
Ой Господи! Що ж Ти ще мені даси?
Ти ж казав: «Всього проси,
Тільки крепко вірь
І багатство мірь».
Дай же, Боже, наслєдство сину,
Я ж молюся і гнуся в спині.
Дай же, Боже, що треба і не треба,
Не забудь дробину до неба.
Може ще царську карету?
Та ні, краще ракету.
А що я нею буду робити?
Може нею небо закоптити,
Щоб ніхто не ліз до Бога,
До Батьківського порога.
Один тільки я та скупість моя.
Брат, молю, не заїдайся,
Словом Господа не грайся.
Не будь заздрий і скупий,
Бо Господь до таких злий.
Перед Богом повинись,
З Ним навіки примирись.
Щоб спокійно було спати,
Не проси у Бога багато,
А довольствуйся малим,
І малим ділись з другим.
Знай – в багатстві – суєта,
В суєті спливуть літа.
Постарієш і умреш,
Так до Бога й не дійдеш.
А кожному у Бога свої дари.
Що тобі до того,
Що дав, те й бери.
Навіть в думках на Творця не ропщи
І про братівську любов не кричи.
Давай по щедріше, давай помагай,
Бо Царство вже близько, давай і не гай.
Бог істино знає
Всі наші потреби.
І Він відміряє:
Кому, і що, і скільки нам треба.
Не будь завидющий, не будь загребущий,
Бо тільки Любов– ключ у Царство грядуще.
02.06.2002
ID:
327620
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 04.04.2012 11:10:45
© дата внесення змiн: 05.04.2012 10:22:47
автор: Лобов
Вкажіть причину вашої скарги
|
