Усамітнююсь у самітності,
В самотинячку самоти.
А мари-жури непривітності
Ні проїхати, ні пройти.
Пооднів один в одинокості –
Одноти озвавсь однолад.
Однини клубок вік торочиться,
Ночі степ лячний не здолать.
Затворився я у затворництві.
Чорноризець- я і монах.
Хай життя моє не повториться
Ні у дійсності, ні в піснях.
Занімів-закляк днем безквітності
Поосінньої марноти.
Усамітнююсь у самітності,
В самотиннячку самоти.
Самота-сама, сам-самітниця,
Неосягнута в глибині.
Так бува, коли переквітнуться
Дні життя твого весняні.
Самота гризе, як пропасниця.
Однина німа, наче гріб.
І густа така, що вже мажеться
На буденщину, як на хліб.
Розкушу таки темну дамочку
І дотямлюся накінець:
Самота, судіть, самка-самочка,
А самітник –я, все ж – самець!
