Одержима своїм світом
Я гуляла серед цвіту.
Різні помисли збирала
Та у клітку їх ховала.
Бігла боса щирим лісом.
Опустилася завіса.
Я застрягла у антракті.
Гризла душу "катаракта"
Й не давала подивитись
На світ Божий й звеселитись.
В лісі було страшно, темно.
Та щоправда недаремно
Я в театрі грала ролі,
Й потерпала від неволі.
Ким я тільки не була там:
Грала я сестру і брата,
І святую, і блудницю,
І брехливу чарівницю,
Й багатійку буржуазну -
Зачекайте, не все зразу.
У театрі вдосталь ролей
І невиправданих долей.
Вдосталь камуфляжу, гриму,
Вдосталь штучного там диму,
У якому всі блукають,
Свої маски скрізь шукають...
Й тут потрохи ліс дрімучий
Огортає туман штучний.
Я нічого вже не бачу.
І, здається, що заплачу!
Та-от піднялась завіса.
Видно дівчину у лісі,
Що блукає у тумані,
Як у вічному дурмані.
На всіх пильно подивилась,
Серед лісу поклонилась:
"Всім спасибі за увагу
І ще трохи за зневагу.
Глядачі вам все відомо,
То ж тепер ідіть додому.
Й ще приходьте у театр.
Я в театрі буду грати."
