Твої повіки легенько перекривають мій подих, який спрямований в незбагненність наших днів… Сьогодні все починається із вчора, і під твоїм вікном знову розцвітають хризантеми, так саме ті що ти любиш… Ти любиш вирівнювати нашу тишу, поглядом який заставляє моє серце тікати світ за очі, наша весна почнеться вже післязавтра, ще трішки, почекай… Мій ніжний дотик до твого тіла пробуджує, сни які хитромудро переплітаються з реальністю… Залишаючи запах своїх квітів, ти обернешся до мене, і усміхнешся, і сонце посміхнеться у відповідь тобі… В твоїй кімнаті штори блакитного кольору, і мені інколи здається, що це шматочки хмаринок, які трясуться під дмуханням вітру, який любить пестити своїми долонями, створюючи, такий приємний хаос… Ми не вміємо тонути, оскільки від народження пливли проти течій цього життя, і любили бігати під дощем, і відчувати щось нове у цих краплинах, і у кожній шукали віддзеркалення себе…Одне точно, я вмію, я навчився з тобою, по справжньому дихати, дихати так наче в тебе є запасна пара легень… Спасибі…
