колись лилися фрази про кохання
прекрасні, милі серцю і душі
коли любили щиро, без вагання
коли коханим ще писалися вірші
коли звалОся все своїми іменами
як любиш - то кохай, і до кінця
де та краса, розказана словами
де його вірші, де оте життя
ах, як чаріно ж було їм тоді
коли "відбились зорі у воді"
коли "лист рвейно квітці шелестів"
коли "струмок траві все вуркотів"
де та краса, що була у віршах
де ті рядки, що змушують всміхатись
що змусять серце ніжно хвилюватись
де почуття, що будять в грудях страх
де ніжність, в якій фрази оживають
дають натхнення жити й закохатись
де рима, в яку можна зачитатись
де почуття, невже отак кохають?
невже усе на рівні примітиву
інстинкти голі, несвідомий потяг
де ті рядки і дні із "чарів ночі"
тоді кохайте краще вже без рими.
