Я не озвусь до тебе із величчям
І не назву ім’ям твоїм сонет –
Я подивлюсь лишень тобі в обличчя,
Як дивиться на дівчину поет.
Твоє ім’я я навіть не спитаю
І не замовлю в кольорі портрет,
Лише слова у купу поскидаю,
І напишу неназваний сонет.
Дурман.. Туман… Ілюзія… Мрійливість…
І холод, що сповзає по руках…
Твоїх очей незаймана мінливість,
Не згублена й не втрачена в роках.
Твоя краса – одна-єдина нота,
Що пробудила музику в мені.
Хай дивиться збагачена біднота
І не волає: «Істина в вині!»
Хай слухає неназвані сонети,
В яких живе лиш музика одна,
Що їх складають класики-поети,
І що ховають справжні імена.
І те ім’я неназваної музи
Нехай бринить у кожному рядку,
Як голови безсмертної Медузи,
Не згине зроду-віку на віку.
