Там, де життя, завжди затісно,
Там плачуть діти і трясе!
Я про громадський транспорт звісно,
Він про людей розкаже все.
Сьогодні вкотре їхав у маршрутці,
Вдорозі знову бачив я забаву,
Коли життя старе у новій палітурці,
Нам, пасажирам, ставило виставу.
Ось зовсім поруч мама з сином.
Малюк кричить, бо дуже хоче "Барні",
Ніяк невтішить жіночка дитину,
Він зараз хоче й доводи тут марні.
А біля них якийсь дідусь старенький,
Перебирає вперто у руці монети.
Позаду них сидить дівча гарненьке,
І в телефоні пише милому сонети.
Десь, за спиною, чую шепіт,
Це там, в хвості, закохані
воркують,
Повітря в них забрало трепіт,
Й відчутно всім, як подихи тамують.
Попереду хтось вправно сипе мати,
Це два колеги їдуть із роботи,
Ковтають пиво й лаються примати,
В адресу хлопця, що сидить навпроти.
Життя - це крик дітей, кохання, лайка,
Воно, як блиск монет в старих очах,
Для когось може п'яна байка,
У когось сином плаче на руках.
Життя для кожного з людей інакше,
І скрізь його відчутно звісно.
Однак мені чомусь здається завше,
Там, де життя, завжди затісно!
