Було село…
Цвіли сади,
Й джмелі літали над бузком…
Прийшли кати –
І всі були на шиї з мотузком.
Було село…
Пишалася весна,
Сніги текли струмками…
Прийшла війна –
І кров текла ріками.
Було село…
Співали солов’ї,
І зорі падали в тумани…
Та повмирали молоді,
Старі пішли самі до ями.
Було село…
Цвіла калина,
І чути було пісню про любов…
Але прийшла хвилина –
І видно було тільки кров.
Було село…
Сміялись діти,
І дідугани усміхались в вус…
Але прийшли бандити –
І сміху вже не було чуть чомусь.
Було село…
Ішли дощі,
В барвистих росах колихались квіти…
Прийшли людці –
І чути було тільки плач та крики.
Було село…
Стояла пара,
І місяць крадькома на них дививсь…
Та прийшла покара –
І матінка просила: «Дитя, молись!».
Було село…
І чарувались ночі,
І тихо шепотіли ниви…
Та закрились навік очі –
І впала мати над єдиним сином.
Було село…
Біліли хати,
І тихо жили в затінку дерев…
Та прийшли вбивати –
І все спалили дочиста вогнем…
Нема села…
Пройшли часи,
І загоїлись рани,
І знову зацвіли луги…
Та все-таки лишились шрами…
