Баба з дідом у постелі
Згадують колишнє...
Як ходили‚ як зітхали‚
Як буяли вишні...
– Пам’ятаєш‚– каже баба‚
– Як на вечорницях
Ти любив мене погладить
Нишком по сідницях!
А тепер і не погладиш‚
І не приголубиш.
Може ти, мій буркотуне‚
Вже мене й не любиш?
Крекче дід, а бабу гладить.
Та цвіте і мліє:
– Ох‚ літа ви солов’їні‚
Роки молодії!
А згадай: як з вечорниців
Повертались лу́жком –
Ти любив мене поцьомать,
Десь отут‚ за вушком!
Дід ще дужче крекче й стогне‚
Та за вушком цьома:
– Годі спогадів‚ старенька!
Спи вже‚ та й по всьому!
Але та його не слуха:
– А було‚ Андрійку‚
Ти любив мене вкусити,
Отуто‚ за шийку!
Дід підводиться з постелі‚
Бгає скрушно губи.
– Ти куди? – питає баба.
– Та-а! Піду по зуби!