Зажурились українці – важко стало жити,
Зросли пенсії, зарплати – нема що купити.
Не подумайте, що знову пусті магазини,
Гаманці чомусь пустіють в кожної родини.
Як заходиш в магазин – продавці радіють
Пропонують те і се, ще й дадуть помірять
І попробувать на смак дадуть на базарі,
Та заглянеш в гаманець й чимчикуєш далі.
Ні, не в кожної, збрехала – є і в нас багаті
Та на лихо їх таких зовсім не багато.
Депутати дбають в нас лиш про олігархів
Не дивуйтеся чому – вони ж в нас бідаки.
Щоб податки заплатить в них немає грошей,
Поховали ж бо усі по якихсь офшорах,
Ще й зарплату бідняку – кожному копійку,
Це ж грошиська немалі – вистачить на «гірку».
І з суддею поділитись мусять, бачить небо,
Щоби рішення приймав, такі як їм треба.
Президент наш геть забув, що мав захищати
Про сусідську мову дбає, а своя? Яке там.
Як же так? Чому нема в країні порядку?
Хто для нас наведе лад, щоб жили в достатку?
А ніхто. Вже час самим дбати про країну,
А не тільки про свою задню половину.
Не чекати поки хтось все за нас поробить,
Бо виходить як на гріх , що всі тільки шкодять.
То чого ж не проженемо народних обранців?
Бо не буде нам кого проклинати вранці?
Хто ж крім наших депутатів захистити зможе
Інтереси мільйонерів і російську мову?
Запитаєте навіщо нам їх захищати?
та ж у нас вони нещасні, досить ображати!
Знову кажуть депутати нам з телеекранів,
Що достойна Україна вирости із злиднів.
Знову брешуть, бо не буде доти в нас достатку
Поки кожен не почне робити порядки.
Поки кожен не повірить у свою родину,
В свою мову, свою правду, нашу Батьківщину.
Сонце буде нам світити, дощик поливати,
Та не буде в Україні щастя проростати.
24.08.2012