Що робити з Пристрастю, коли вона у темну ніч, наполегливо постукає у двері. Відчиняти? Зовсім не хочеться. Страшно впускати у свій дім цю чужу, таємничу незнайомку. Але її обвіяний вітром шепіт, мовчання, сам лише шурхіт одягу, наче осіннього мокрого листу пожухлою травою, невідступно вибиває, тихим молоточком у скронях, відлуння тонких каблучків по цементованій доріжці. І ніщо не може її зупинити: ні мури, ні запори. Навіть, якщо не дослухатися того голосу, всеодно він вже встиг торкнутися твоєї душі, черкнути незримим крилом по серцю так, що аж кров виступила малиновою стрічкою. Пристрасть поєднала у єдиному помаху: сутінковий полиск крил та неприборкану силу живого вогню...
Тютюновим димком, з полином і ладаном у парі: грішне і святе, просотується у замкову щілину. Всідається майже навпроти і стиха промовляє: "Поглянь на мене. Адже, ти, мене чекала? Я не приходжу до того, хто мене не кличе..."
Коли вона ще стоїть за дверима, то з голосу, даси їй літ 40. Але, коли зустрінешся з нею поглядом, то на очах вона стає все молодшою і вродливішою.
Жінка, переступивши поріг, прагне виманити тебе із останнього прихистку, щоб лишитися віч-на-віч, у цьому сонному маренні та реальності уяви.
Місячне сяйво відбивається у чорному дзеркалі її розсипаного по плечах волосся. Під довгими віями - очі кольору моря, горять фосфоровим відсвітком. Переливається шовково - оксамитовий одяг і розганяє геть пітьму палаюча червона квітка на грудях.
Гадаєш, що її долоня має бути крижаною, від погляду, яким володіє, але той доторк пашить жаром.
Панна йде. Струшує коси, вибиваючи іскорки. Легенько передзвонююють монетки та кільця її сережок. Долілиць - сліди, всипані жевріючими вуглинками. Спускається в садок. Прихиляється до квіткових корон і глибоко вдихає пахощі літньої ночі. За хвилину - вона уже серед зими. Набирає пригорщі сніжних блискіток і щезає непроханою зіркою десь на Чумацькому шляху.
Лишається лише тавро на серці - ота палаюча квітка. Світанковим поцілунком, щоб ніколи не забула цієї зустрічі. І нічим його не вивести, нічим не зтерти...Ніхто і ніколи його не помітить... Крім нього. Того, кого у цю пророчу ніч, Пристрасть таврувала, як і тебе...
ID:
357783
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.08.2012 09:57:38
© дата внесення змiн: 16.08.2012 09:57:38
автор: Igyana
Вкажіть причину вашої скарги
|
