Прислухайся до мого серця !
Хоча ти на відстані всього в десятки кілометрів,
Тобі не треба дотягуватись,
Не треба шукати мене в гущі людей,
Просто доторкнись до свого , і ти відчуєш мій подих …
Мої кроки повільні,
Моя кров застигає,
Та думки не завжди довільні,
Я прикований до тих, що тебе втратив …
Можливо хтось скаже що я був занадто настирний,
Надто експресивний, Неадекватний … Завзятий … Нестерпний … Складний… Убогий …
Аж занадто …
Занадто …
Ми всі були закохані хоча б раз у житті,
Хтось закохується раз в місяць,
Хтось раз в день,
Годину … хвилину … секунду …
Я готовий прикувати себе наручниками до батареї навіки,
Лазити рачки по горам,
Плавати в їхніх річках із температурою сорок один і дев’ять,
Я готовий стояти під градом з яйце!
Під водоспадом “Ніагара” піднявши обличчя до гори накинувши на нього рушник !
Аби ти була щаслива,
І як завжди прекрасна,
Зваблива ...
Я хочу аби ти знала тільки одне ,
І тільки те що ..
Я кохаю тебе …
Я кохаю тебе …
Я кохаю …
Тебе …
Якось ти прокинешся біля якогось бидла,
Почистиш зуби приведеш себе до ладу,
Я не думаю що ти з ним будеш більш щаслива,
Та мене вже не буде поряд …
Ні тут … ні там … ні взагалі …
Хай моя писанина не задіне твою душу,
Моя смерть не принесе ні радості ні горя,
Я повернусь до тебе і усе тобі лишу,
Ти зрозумієш … коли вдихнеш солоний подих моря …
