Ми перед Богом рівні всі,
Всі людські титули не дійсні.
До нині всі святоші і ченці
Шукають скалку в оці немічних і бідних.
Повчати треба від своїх діянь.
Від бездіяльності на Божій ниві.
Вже передмову Конституції майстерно обійшли…
Здається, Ви і не помітили і не вловили.
На перший раз всі чемно розуміли,
Що поважати мають всіх.
Отож, про Бога не забули,
Бо знали – кожен відповість.
Сьогодні вже озвучують без цього,
Примірюють як сприймуть новий зміст.
Вони, як бачите «народ цінують»,
Бо той, обдурений, нічим не відповість.
Народ мовчить, бо знань бракує…
Що людський голос – галас і не більш.
Ви ж боїтеся стати на трибуну
І заявити правду на весь зріст.
Усі від Бога відреклися,
Зневажені Його закони і путі.
Так всі в мамону подалися,
Що і не бачать іншого в житті.
Вже клястися на Біблії не треба.
Та і до цього – все лиш бутафорський ритуал.
Хто з можновладців в очі її бачив,
Хто хоч сторінку з неї прочитав?
У вирі знахабнілих перегонів
Цей ошалілий світ до фінішу чвала…
Чи дійсно олігархам всім життя не миле…
Чому у церкві їм ніхто знання не дав?
Преамбула проекту Конституції, у порівнянні з преамбулою чинної Конституції України 1996 р., є коротшою. Пояснюється це тим, що проектом передбачається новий суб’єкт ухвалення Основного Закону – народ. Якщо раніше це була представницький орган і юридична особа – Верховна Рада України, то тепер йдеться про весь Український народ.
Очевидно, що Український народ не може говорити про свою колективну відповідальність перед Богом чи власною совістю, оскільки такий зв’язок є виключно особистим, персоніфікованим. Не всі громадяни є віруючими, а віруючі належать до різних церков і конфесій. Совість – це категорія, що існує лише в індивідуальному форматі.
Я вас розумію. 
