Вже жовтень,
А жити ще так хочеться.
Легкий безлад
На голові.
Втім, і в голові також.
Вже жовтень,
А я й не заморочуюсь,
Що буде з нами завтра.
Листочок у вікні
Тихенько пролітає.
Це Осінь стукає
Мені у шибку.
Прийшла розбудити
Моє сумління.
А я послухаю
Її уважно. Швидко
Збагну, що вона
Хотіла сказати.
Розбити б лиш ту шибку
В дрібні, дрібненькі скалки.
Сказати: "я не хотіла..."
Буде пізно,
Коли вона пораниться.
І сліз буде не видно,
Не буде чутно плачу.
Вона тоді не скаже.
Вона мені пробачить,
Бо так було в нас завжди.
Вже жовтень,
А я ще мрію
Зустріть її на підвіконні.
Можливо, ти мені не віриш,
Я бачила її учора.
Вона тримала у долоні
Те, що приносить мені радість -
Осінні барви: жовті і червоні,
Навіюють осінній запах.
Вже жовтень.
Так минуло швидко
Бабене літо кольорове.
А я іще ніяк не звикну,
Що я вже не ходжу до школи.
Все згадую минулі роки
Маленьких втіх, веселих буднів.
Немовби досі чую кроки
Позаспиною... Так, як було
Воно тепер уже не буде...
А я так хочу, хоч не мить
Туди вернутись. Безпритульна
Моя осіння мрія лиш.
Вже жовтень,
А небо синє-синє
І хмарки білі і пухкі.
Вже жовтень,
А я ще хочу жити.
Тепер щаслива я. Мені
Так хочеться побачить Осінь,
Цілком відчуть її в собі.
5 жовтня 2012 р.
