Мене просто качає і носить під серенаду Шуберта в обробці Ліста у виконанні Рахманінова. Вона мене надихає, тільки на що- не відомо,а носить лише і качає, через те,що їду в потязі Керч- Київ на верхній боковій полиці вже майже 17 годин з 20 годин і 3 хв. Мабудь найлажовіша доба за це літо, спека і вся ця бридотна звичайність наших потягів змушують уявляти, що ти сидиш в середені ,десь в області шлунка великої синьої гусені, що повзе в якомусь коматозному стані.
Отож сусіди змінюються наче перетравлені рештки і виводяться почергово,треба-не треба. Обожнюю, коли вони сваряться за відчинені вікна,задуху, дітей ,що волають бабульо-дідульок хропаків та п’яних мужиків…Я прям благовійно хочу пробігти по всьому вагону і співати від навіяного духу романтизму,але моя культура і дворічне виховання в мені вчителя утримує мене на місці.
Він сидів на дереві і намагався поцілити в противників, ревносно бажав їхньої смерті. Вони (то біш – противники) були теж непогано озброєні для них не було перешкод в світі,відчуваючи свій статус титанів, їм не страшно йти на ворога з дерев’яною ломакою. Кидаючи прокльони наш герой з дерева ,поцілював в бандюганів великими камінцями, наче дощем усипав і радів,плескав в долоні. Не зрозумівши, за що бог наслав на їхні землі це покарання, баклани покинули території даних тропіків і перемістились в більш звичне середовище і там продовжували своє завойовництво за допомогою вже голосових сил руйнуючи нервову систему всього живого. Простіше кажучи малий Стьопка років 7 схарився на малих дітей з купе номер 6, які постійно бігали і не давали йому спокійно насолоджуватись історіями з коміксів. Взяв газету свого діда і накрутив з неї кульок і почав швирятись в шпеників, то їх не дуже потішило,скоріш їх батьків,то навіть привело в непокоєння,тому в сторону Стьопкіного купе вони більше не являлись.
Накрохмалена сорочка лимонного кольору, сірі брюки з запрасованими лініями, босоніжки та білі шкарпетки в сіточку,обережно зачесане рідке, сіде волосся, обличчя спокійне,продовгувате, вибрите,навіть,здалось, що і його прасували теж. Очі мутновато-голубовато-сірі. Зайшовши сів, протер чоло носовичком і уставився в вікно,якось нічого особливого,окрім сумки яку обрежно тримав біля себе ,в таких камікадзе тягають вибухівки,в моїй голові одразу почало щось кльоцати,стукати, пульс ставав частішим. Якшо цей старий суслік нас винесе в повітря!?Йому ж все одно жити максимум років з 10,як Бог дасть,а я молода, сестри в мене взагалі мелкі тут їдуть і цих крикунів шкода,я молода, про нас будуть вопити всі телеканали України. Наші тіла будуть шукати по всій області,бо розкидає,що Божечко борони. Отак пасе собі бабуся гуси, а тут їй рука моя під ноги падає.Їсть родина на дворі тут якого дядьки нога на стіл людечкам. Сидить він далі не шивелиться,тільки посміхається легенько, а вже уявляю,як потяг догорає ,з рельсів злітає. І тут його рука тянеться до тієї сумки,за замок взявся-тягне,ось зараз проводки дьоргане і кінець, починаю вже і на івриті молитись, а його рука дістає три підручника з фізики і кібернетики. От старий фізік,я ледь тут від розриву міокарда не померла.
Зупинка посеред поля…питання: Навіщо?Кому таки пощастило тут жити?...а нє, за трома деревами є декілька хатинок і ось геніальна назва селища « За 241 км». І до чого 241км? Я спиталась в тих,хто збирався виходити ,всі лишень матали головами.Це відстань до району,Києва,центра, моря,неба?Всі мовчать. Потяг знову зрушив з місця,ну й фіг з тою назвою.
ID:
356917
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.08.2012 18:23:55
© дата внесення змiн: 12.08.2012 20:38:15
автор: Нана Заєць
Вкажіть причину вашої скарги
|
