І клеми зірвало, і муза співала,
І римою взялися букви з думок.
Вона, як розбійниця час викрадала,
А я піддавався в нектаровий шок.
І мазала ручка, скрипів олівець,
Бо рвалось на волю щось чисте.
Від шуму і тьохкання юних сердець,
Виходило щось променисте.
Із наших життєво натягнутих струн
Ніхто свого віку не знає,
Та безліч накритих вже кришкою трун:
З нас смерті ніхто не чекає.
Та поки живий і пульсує в мені
Червона серцева надія,
Плекатиму музу я у пелені,
Вона-бо і царство, і мрія.
