Я скоро подзвоню тобі у ніч,
Щоби почути подих твій знайомий,
Щоб кілометри наших пройдених доріг,
Закінчились життям у твоїм лоні…
Я скоро напишу тобі листа,
Подякую, що ти мені не дзвониш,
У тебе чоловік і вже сімя,
Та син чомусь стає на мене схожим…
У нього лиш твої знайомі вії,
Ховають очі, що мої від темноти,
Спустошені, глибокі і в надії
Мрійливого освідчення весни…
У нього вилиці й мої тривожні губи,
Розгублені не у своїх речах,
Хворіє часто він не від застуди,
Читаючи вірші у батьківських листах…
Нехай не вдалося – свої перони ближче,
Стараюся у думці розколоти світ,
Я прихилю до нього небо нижче,
Якби пустила ти до себе на поріг…
Я скоро прочитаю смс,
В якому просиш ти не турбувати,
Нехай мій образ у тобі давно вже щез,
Та очі синові ще будуть пам’ятати
