ПРИСВЯЧУЮ УЛЮБЛЕНІЙ ПОЕТЕСІ - НАТАЛІЇ ДАНИЛЮК
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=13212
«Гортає доля сторінками дні, Її любов вибаглива терпка, вона не знає що то суєта..»
Мені здається, що я Наталю знаю вічність, але відкриваю в ній щось нове щодня. Вона мені не раз говорила, що у її віршах мова йде про літературних героїв, а не про її власне життя, але ж я бачу, що її душа у кожнім слові, її вірші чудові!
Збірку «Та жінка, що напроти у вікні» мені НаталІя Данилюк (oduvan4ik) подарувала, як тільки отримала з друку, але я її перечитала не відразу. Я відчувала, що треба дочекатися кращих часів, коли я буду читати її серцем…
Відкрила і в першому ж вірші побачила, що на мене чекає її доля, почуття, емоції, події власного життя і опис почутого і побаченого у реальному житті, плюс поетична фантазія, алегорія і чудові поетичні образи, навіяні мальовничою природою.
«Теракотовим листям, опалим, осідаєш на теплі сліди Не торкайся долонь занімілих сивим попелом стлілих листків»
Особливо мені сподобалася пейзажна лірика – тут Наталя неперевершена майстриня. Не дивлячись на те, що лірика у неї мінорна, її смуток легкий, як павутина, і світлий - я ні разу не відчула, щоб образи були якимось тягарем для мене, хоча я сумні вірші не вітаю і вмовляю своїх друзів оспівувати життя позитивно…
У всіх віршах чітко помітно, що Наталя весь час звертається до ЛГ і в його особі до нас всіх, вона нам розповідає про свій, частіше всього видуманий світ, тому що в реальному світі будь-який поет духовно самотній. У цій збірці ми вирушаємо у дивовижний казковий світ романтичної, розумної, освіченої, талановитої жінки, люблячої матері і дружини… Я старанно відібрала з усіх віршів родзинки і перлинки…
«Пригортаюсь до твого крила ледве теплим мідним падолистом…» Я помітила, що у творах дуже часто описується осінь. Я не знаю причину, але про сумну осінь писати Наталі ще рано! Я впевнена, що навіть літо в її житті ще тільки почалося!
Нерідко зустрічається образ гарячої кави у філіжанці – можливо автору не вистачає тепла і вона у віршах хоче зігрітися? А може просто каво-манка – хто знає..
«А ніч втопилась у філіжанці кави І стрепенулись верби ніби пави в п’янкім гіпнозі росяних світань» Образ роси – сльози використовують багато поетів, але у Наталі це і стрази, і перлини, і намисто і діаманти…
«Котить літо стиглими житами запашні припечені хліба..» Не забуває Наталочка і про своє коріння, з такою теплотою пише про бабусю і про маму, про стареньку хату, з якої почалася дорога в дорослий світ. І скрізь у віршах не забуває поетка про вишиті рушники, про співучу трембіту, про стрункі смереки і сосни, які торкаються неба… Згадує також про пшеничні поля – образ хліба святий для кожного українця…
Окремо скажу, як свято і щиро описує Наталя свою віру у Бога, але не буквально, а через образи - ікони в куточку хати, прикрашені рушниками, молитви в скрутну хвилину і в час подяки Богу за те, що дарував не тільки їй життя, а й її діткам – хай ростуть вони здорові та щасливі! «Старенька хато, із твого порогу пішов у світ мій гордий родовід, ти рушниками білими дорогу нам простелила пишно до воріт»
«У жінки не запитують про час – щаслива жінка часу не рахує; у жінки не запитують про вік – вона завжди душею молодіє!» Час від часу Наталя пише суто про жіночу любов, викладає філософський погляд стосовно цього почуття і в той же час вона така реальна, безпосередня, щира, довірлива, відверта, але завжди обережна і виважена в словах, і ніколи я не зустріла жодного занадто інтимного слова – ця завуальованість і стриманість мене заворожує…
У деяких віршах автор пише про втрачене кохання, про душевний біль, але я глибоко не переймалась, тому що Наталя мене запевнила, що то вигадка… Образи і алегорії в таких віршах також траплялися цікаві… «Цей біль проймає до кісток, ці вікна, росою вмившись, аж голосять, якби ж то можна, як листок, від серця спогад відірвати!» «Ти пахнеш як шафран – рум‘яне сонце впало в океан немов достигла випалена груша»
«І все забулось, тлінне і земне, з очей сповзає висвячена втома.. прадавній ліс – загублений Едем, моїх блукань омріяне потайне місце…» Не раз у своїх творах Наталочка кудись летить, біжить, втікає – шукає свій загублений Едем. Можливо це спроба втекти від сірих буднів, а можливо мрія покращити своє життя…
У інших віршах є багато фрагментів, в яких так тонко і лірично змальовані переживання і навіть жаль за минулим... Через алегорію автор змальовує свій внутрішній світ і емоційний стан, при цьому робить це так, що це ніби то не вона, а хтось інший… Образ ЛГ, чоловіка також тут присутній:
«Пролітає озлобленим свистом дикий вітер крізь струп‘я гілок, золотим-золотим падолистом плаче осінь в холодний ставок; В сиве небо чадить жовтий сад, Листопад замітає холодну бруківку, сипле попіл в самотнє вікно…»
«І зривають вітри захмелілі світлі маски із сонних облич, мов пелюстки з дрімаючих лілій, вибігаю цій ночі навстріч»
«Ти не любов приніс до мене в храм, ти не курив солодкі фіміами, на мій престол ти серце не поклав, не шепотів зізнання молитвами»
«Старі картини пліснявою вкрились, пилюка з‘їла барви з полотна, і знов думки роздмухані злетілись, немов мушня на вогник до вікна!»
«І зажурено туляться вільхи до облуплених стін – прозаїчної графіки двору, макраме на ожинному небі – так хотілося вірити в себе!»
«Вже вистигла стежка до вашої хати, заплакані вікна поринули в тишу віків, і хата в скорботі встромила у небо димар, а я підставляю заплакані очі під вістря холодних дощів, що спустились з непроханих хмар..»
Я вже згадувала, що у Наталі тема осені зустрічається часто у її творах. В одному із віршів опис листопаду неймовірно гарний і чарівний : »Залита сонцем світиться стерня, покрита щедро росяним намистом, і листопад, грайливим кошеням, Стрибає хвацько за пожовклим листом. Немов верети випрані, стежки скотилися додолу берегами. І звідусіль злетілися думки, розшили душу в райдужний орнамент.»
І ще один приклад: «Я не хочу мелодій сумних у розпачливих мареннях скрипки! Ну навіщо в розмаї весни листопад знову стукає в шибку?Я тебе чекала півстоліття, на волосся паморозь лягла… Час збирав літа мої в суцвіття, Доля з них мені вінок сплела» - навіть посеред весни знову про осінь.. Але ж у Пушкіна також осінь була улюблена пора!
Неймовірно казково і філігранно звучить фрагмент ще в одному вірші: «На павутинні з інею крихкого солодкі сни спускаються на дах, Зі стелі бісер сиплять на підлогу, І серце рахує кожну намистинку, що прокотилась килимом до ніг, А тіло пірнає в ковдру, ніби в білий сніг, А сни-шамани сиплються згори солодким зіллям, краплями наркозу на мокрий дах з небесної чадри»
Життя прожити – не поле перейти, воно як зебра – всім відомо, в Наталі також є рядки про те, як часто нас болюче ранить слово: «О як ти вмієш вдарити тим словом мені в обличчя ніби батогом, о як ти вмієш вдарити у спину, гіркого слова вигостривши ніж»…
«І той спогад гіркий моє серце скривавлене знову між обдертих гілок розіпнув. Я лишилась сама – порцелянова лялька невтішна, молитви шепотіти, у грудях тамуючи крик» «Дві дороги назад на вустах тільки залишки слів й захлинається сад від холодних нестерпних дощів. Я сьогодні твоя наречена, а завтра – ніхто? Хто підкаже, як вибрати долю, а трояндовий сад захлинається й плаче від болю..»
А зараз наведу кілька прикладів, цілу низку чудових поетичних образів – вони неймовірно вишукані, унікальні: «В розбиті шибки листя намело, Старий рояль сховався в падолист. Розсипав дощ прозірчате намисто на пізні айстри, вигріті теплом. І серце дзвінкою цикадою застигло в янтарній смолі, І відчай втопився у келисі, як білий вітрильник на дні…»Відшелестиш нечутно в листопад – у цю сусальну штучну позолоту…Стиглою грушею котиться бабине літо, Осінь кружляє у вальсі під шелест беріз, міряю кроками темний розпатланий ліс, міряю поглядом тепле ромашкове небо..»
У збірці є кілька віршів-присвят Наталиній подрузі, талановитій унікальній поетесі, неординарній жінці, Валентині Савелюк, але мене вразили найбільше ось ці рядочки:
«І нехай відречуться всі янголи світу, І розтрощиться місяць лампадою вщент об бетон, І загублять вітри стоголосу соснову трембіту, І осяяне сонце не зійде на пишний престол – Я НІКОЛИ тебе НЕ покину, у пітьмі безнадії я свічку тобі піднесу» . У цих словах така неймовірна відданість і жертовність – мені бракує слів…
«Солодка казко, як мені втекти Від сірих буднів, розпачу, від себе в твої далекі сховані світи, В твоє безхмарне волошкове небо? Твоя любов жорстокіша за Вуду, на трупах мрій звела свої мости до мого серця, краплею отрути п’янких ночей розбавила нектар, а я не вміла правду осягнути і до землі спустилася із хмар…» - ці рядочки ще раз говорять про те, що автор хотіла б хоч ненадовго втекти від буденного життя, яке не завжди буває справедливим до неї…
«Я не зійшла до тебе з полотна картин Далі, де Вінчі, Рафаеля – Я просто жінка, грішна і земна, часом сумбурна й дика, мов пустеля. А часом свіжа, сповнена снаги, немов оаза, буйна і квітуча. ТО наче Ніл, ламаю береги, То мов ручай, стрімкі долаю кручі…
– ось у цих рядках готовий автопортрет Наталі, жінки, поета, матері – ЛЮДИНИ!
І знову у віршах мова йде про ОСІНЬ! Це не дивно, я також цю пору року дуже люблю – багата палітра красок, помірне тепло, різка зміна в природі, дари осені на столі і в погребі, і вже відчутно в повітрі наближення зими… Ось як про осінь знову пише Наталочка: «Біла паморозь наче руно, падолистом постукала осінь у прозоре спітніле вікно, тільки вітер гойдає колиску, пересипану пилом зірок, розпатлані квіти моляться древнім богам..» «Падолист санскритом ліг на пергамент теплої душі, вже докурила осінь спориші, ранковим блюзом вдарила по тілу, корицею обсипалася з вій, зухвалий вітер вдерся на балкон і затрубив щосили в саксофон, зронила вільха мідну пектораль глінтвейном, вилилась на тіло і потекла під шкірою печаль..» «В порожнє небо дихають сади зів’ялим листям памороззю цвіллю, і якось терпко дихають сади, і вмитий ранок з присмаком кориці… «До водопою білого коня багряна осінь напувати вийшла і обважнілий різьблений листок немов сльозою в просвітку завмер й упав на ліжник вовняного моху і натрусили росяних перлин дрімучі сосни осені за комір… «Коли печаль нефритових очей мов океан в мою стікає душу, перебираю пригорщі ночей і сторінками дні твої ворушу..» «Вже перемліли липи за вікном, відгомоніли майже безголосо а у саду в льняному кімоно на лаві сіла відпочити ОСІНЬ…»
Так як збірка віршів мінорна, то логічно побачити в кінці: «Вечірній блюз. В мальованім горнятку пелюстки вишні в теплім молоці Той срібний перстень в тебе на руці ще береже про мене світлу згадку – знову ностальгічні нотки за минулим… Хто той ЛГ для нас залишається таємницею…
Ночами, коли кудись зникає Наталин сон, коли діточки міцно сплять, вона підходить до вікна і подумки розмовляє з ніччю, вдивляється в небо і в загадкове довкілля. Чудовий вірш саме про це під назвою «Марення» – «Ніч снувала зорі з рукава, Під ясними кулями лампад, І тополь м‘які пухкі ворсинки мов мушня, Із сузір’їв срібні павутинки місяць в небі виплітав, Спомин як солодкий запах мигдалю»
Вдало завершують збірку твори, в яких «сидровим грає промінням ранок дзвінкий і погожий, тепла крихка золото-тінь впала на листя зелене…. «Наче обпалені ружі тліють листочки-долоні» «І блукає душа в веремії сірих днів, перемитих дощем, як же хочеться в мить ностальгії обіпертись на дружнє плече!!! «Сонце сходить понад плаєм, заплітає китиці беріз» «Самотній клен змінився на очах і спалахнув в гарячому багрянці і мов пергамент списана душа листком кленовим закружляла в танці» «і підхоплені вітром гардини теплим хересом ллються по склі…" Тут ми бачимо любов до природи, і бажання найти справжню опору в житті, а також пошуки свого пристанища для душі, а ще намаганя реалізувати своє призначення у реальному житті, і, на жаль, певна духовна самотність, і роздуми про життя…
На кінець хочеться побажати Наталі натхнення і творчих злетів, написати і надрукувати ще не одну збірку, всіх гараздів у її особистому житті!
Сьогодні, коли прочитала всі вірші, було таке відчуття, що це була подорож під поетичними вітрилами на хвилях Наталиної душі…
ID:
358028
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.08.2012 09:42:34
© дата внесення змiн: 03.12.2012 17:11:55
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО
Вкажіть причину вашої скарги
|
Сьогодні була зворушена,коли Леся розгорнула сторінки Вашої аннотації... 
Дякую Вам за все,прекрасна,душевна людино! 
І велике спасибі всім нашим дорогим поетклубівцям,які долучилися до вітань на мою адресу! 
дуже схвально, що такі гарні поети є на нашому сайті, які пишуть ніжні, яскраві, наповнені любов'ю вірші до людей, родини, рідного краю , Бога! Щиро вклоняюся всім. Творчої наснаги! Наталочці, Олюсі, Надії,Галині,Раєчці,
