На вулицях світили ліхтарі,
Душа летіла в ніч, шукати волі,
А на папері свІ́тились малі
Поламані рядки моєї долі...
Поринули у темряву думки,
Шукаючи натхнення у безодні,
Та там, здається, бу́ли, навпаки,
Лиш сиві сни і спогади холодні...
І раптом, виринув з глибоких ден,
Той спогад,що старалась так забути,
Що линув геть... Та повертався ген,
Варто було тепло мені відчути...
О спогаде, жорстокий і чужий,
Блідим обличчям роз"ятривший рани,
Буваєш, часом, ти такий скупий,
Та розкидаєш знов свої капкани...
Буваєш лагідним, та знов, по бездоріжжю,
Заставиш йти і стерти ноги в кров,
То знов безладно серце моє ріжеш,
То обіцяєш знов навік любов...
О спогаде! Прошу мене покинуть...
Розбитая... Я зможу...Підведусь...
Та думка знов і знов до тебе лине...
Мабуть - навік з тобою залишусь...
