Не знаю, як мені і висловити все це,
Як підібрати правильні слова
Та є таке, що відчуває серце,
Але ніяк не прийме голова.
Напевне, то занадто прісно,
То вже звучить, як «Будь здоров!»,
Жбурляв словами часто, було, звісно,
Виривав з контексту фрази знов і знов.
Тому, облишу довгі вступи,
Преамбули всілякі, то пусте,
Не буду все гребти до купи,
Бо то все складно, як і все просте.
А я люблю оці осінні дні,
Люблю у них тебе, кохана,
Відкинувши тривоги всі дурні,
Нехай то буде не бридка омана.
Люблю тебе, тебе, люблю
Твоє ім’я я закарбую в нетрях серця,
Може й наївно, але, так роблю,
Як вказує оте, що в грудях б’ється.
Я обіцяв собі, що не вернусь до цього,
Що досить з мене, хай все йде, як йшло,
Та відмовляюсь мислити убого!
Що ж тоді пам’ятати, що ж тоді було?
