Собою володіти – непросте завдання,
Забуті рани – не загоєні нажаль,
І не допомагає іноді процес пізнання,
Гординя на чоло вдягне свою вуаль.
Гординя, що то? Гордість від своїх досягнень?
Породжується статусом, походженням чи кольором твоєї крові?
Законсервуєш гній образ у підсвідомості, усі ж навколо п0гань,
Закриєш назавжди портал любові.
Довіку ту валізу будеш кожен день нести,
А найстрашніше, що передаси її у спадок,
Контролювати повсякчас себе – то не можливо: скажеш ти,
Та найскладніше визначити, що у тебе саме цей випадок.
Твої сто тисяч рухів на хвилину,
Лиш зводять розум і здоров’я нанівець,
Доводиш всім, від тебе тільки користь лине,
Та самолюбством і чванливістю увінчаний кінець.
Руйнуєш із середини себе й інших,
Прагнеш… у підсвідомості… побачити близьких страждання,
Вони ж не винні! Пощади їх,
Шкода! Горохом в стіну є моє звертання.
Знаєш! Ти - не винен!
Життя дає випробування всім,
Себе та суть проблеми розуміти ти повинен,
Для когось – смерть, для іншого випробування - дім…
