Елегантний кленовий листок,
Одягнув свій парадний піджак
І подався в останній виток,
Що в нім його весь світ проводжа.
З висоти милувався він всім,
Безтурботно, любивши політ.
І, здавалось, що це падав німб,
Потьмянілий, що зжив свій зеніт.
Вік прожив, дихав сонцем весь час,
Разом з іншими - створював тінь.
Але струмінь нектару загас,
Настав час для нових поколінь.
Вітер дружньо його закружляв,
Невагомо шепочучи вслід.
Та все зменшувався інтервал,
Завершався прощальний похід..
Коли майже впав на алею,
Його вихватив порух руки..
І в щоденник вдома уклеїв,
Де листок обняли сторінки.
10.2012
