З вирію верталися Ви, весни провісники,
На лимани наймиліші, тихі рідні ріки.
Тільки рано, рано, лебеді, ви до нас летіли:
Льодом вкриті ще лимани, ріки - скрижанілі.
Але лебеді милі кригу крилами били,
Дзьобами дзьобали крижаную крицю..
Пір'яна метелиця стелиться на біле
Кров вогненна ллється на смерть блідолицю.
Вже затихли, бідні, припадають снігом.
А кров іще сяє світлом від зірок,
І - о диво! - пломінь її розтоплює кригу!
Чи не такі ж поети - за правду і волю,
Офірують собою, краплять за рядком - рядок
Кригу супокою віршами й кров'ю.
(лютий 1999 ?)
