Так було вже третій день. Знаєте, неприємно починати кожен ранок побаченням з вечерею. Сьогодні його шлунок явно збирався вирватись назовні, і це зовсім не було круто. Блювота забирала в нього дорогоцінний час, який можна було провести в спортзалі, на галявині.
«Звідки воно в мені береться?» - з огидою подумав, спостерігаючи за червонуватими паволоками, що змивалися під потужним струменем води.
Не рак, бо вже перевірявся. Ще й живіт, зараза, так виріс за останній тиждень, ніби він уже вагітний зо три місяці. Пішло воно лісом. Ніби відпускає, то тепер потрібно в спортзал… мус піти.
Відразу по приході увімкнув світло і розгледівся. Шедевр стояв усе там само – посеред зали, перекриваючи її в ширину майже від стіни до стіни. Відігнув полотно, де воно було спеціально до того пристосоване і зайшов досередини. Букет стояв навпроти «входу», миттєво виділяючись на фоні безлічі білих полотен. Він виглядав цілком досконалим. Та він і БУВ цілком досконалим.
Поле, яке вже почало рости довкола Букету теж не мало жодного недоліку, і, очевидно, знаходилось лише в Едемі. Замовник отримав для своєї коханої його натюрморт трирічної давності – красиву, однак цілком мертву картинку. А цей букет ЖИВ. Міг поклястися, що він змінюється протягом дня, повертається в напрямку сонця, розтуляє і стуляє пелюстки залежно від погоди.
Пензель знову загуляв полотном, і народжувались нові частини горизонту, народжувалась краса, якої ще не доводилось бачити. Хтозна, скільки ще часу він буде народжувати Пейзаж, але швидкість, з якою виникали нові й нові шари горизонту була навіть страшною. Картина росла. До вечора встиг домалювати уже зо два метри в ширину, і стільки ж у висоту – тобто від підлоги до верху полотна. Не зважав уже ні на дедалі різкіший біль у животі, ні на дивну гру світла, через яку і справді здавалося, що квіти поволі стуляють пелюстки.
Вранці він знову блював.
Ще через три дні безперервної роботи полотно виросло майже до половини остаточного розміру, маючи ширину уже біля п’яти метрів. Тепер було видно, що картина знаходиться на узліссі – позаду темнів ліс, рідшаючи і розмиваючись по мірі наближення до Букету. Він уже ніби й не малював – картина сама росла під його пензлем, як ніби він просто стирав верхній шар, паранджу, яка приховувала під собою Рай.
Біль став просто жахливим. Просто нестерпним, насправді. Живіт, завжди підтягнутий, зараз напух, як під час вагітності Відбігти хотілося практично щохвилини, але полотно не відпускало… гіпнотично тримала біля себе, і утримувала пензля у його виснажених руках.
А тоді раптом стало легше, і біль минувся.
Повернувся наступного ранку, викручуючи його тіло і розриваючи на шматки, висмоктуючи сили.
Але сили знайшлися.
В руці знову опинився пензель, і ліва рука обережно відігнула край полотна. Він востаннє діткнувся ворсом розмальованого льону, стовбура молодого клена на узліссі, струмка, який витікав з-під його коренів, і так завершив шедевр.
Шедевр завершився на його день народження, коли кращий друг з дружиною прийшли на неформальну презентацію нового полотна.
У залі горіло світло.
Білка, заляпана зеленою фарбою, сиділа на підлозі, біля намальованого справжнього клена. Біля струмка, до якого востаннє торкнувся пензель, тепер зеленів молодий олеандр.
ID:
366570
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.09.2012 16:44:21
© дата внесення змiн: 25.09.2012 16:44:21
автор: Українець Остап
Вкажіть причину вашої скарги
|
