Ми забили комара. Не в бою, не вполювали,
а за звичних всім обставин, в будній вечір, пізній час.
Ми не з засідки його, бачив Бог - попереджали,
ну а він літав безкарно, він зневажив наш наказ.
Незадовго перед тим дощ пішов дрібний осінній,
Десь сусід затіяв сварку і трамвай продзеленчав...
Задзвеніли тарілки , світло блимало постійно,
В телевізорі ведучий катастрофами лякав.
Стало тут не до розмов , щось згадалось недостойне,
щось безглузде, непристойне, щось забуте і гірке.
І до того всього між підвіконням і стіною
Промайнув, неначе привид, комариний силует.
Ми забили комара. Крикнув хтось : "Чого літати
буде тут ота мерзота! Припинити те пора!
Тут село, чи тут Москва?"... І численний дружний натовп
навалився, щоб зім'яти ...Словом...вбили комара.
Ми забили комара. Він поліг не в поєдинку -
наших бід першопричина повела нас у двобій...
На долоні рук моїх він лежав, зігнувши спинку...
Одяг наче хуторянський , поведінкою - міський.
Ми забили комара. За вікном дрібний обридлий
нескінчений дощ осінній затягнутись обіцяв.
Глухо дзеленчав трамвай, тихо тарілки дзвеніли.
В телевізорі ведучий катастрофами лякав.
