І знову та ніч,
набрид мені мій плач...
Ох,якби повернути дні назад,
побачити його погляд,
впевнено поглянути на нього,
це бажання,вже не буде цього всього...
Усміхнусь,може дам номер телефону,
а серце довіряє лиш одному.
Навіщо відпустила любов єдину,
всеодно належатиму я йому.
Відпусти мене-кажуть очі,
але сльози ллються щоночі.
Зачекай-тремтить душа,
а на серці уже тиша.
Немає слів,вони ніщо,
переживання,біль-мені за що?
Ти вільний іди,гуляй,
на мене уваги не звертай.
Я буду сильна,витру сльози,
але в душі-колючками рози,
в серце проникають,
і думки зникають...
Дивлюсь на тебе,
та вже не бачу себе.
Прогрес,майже не боляче без тебе,
спокійно,вдихаю знову.
Всеодно подобаєшся для мене,
які ж незвичайні про тебе слова!
Хочу навчитись жити,
я не можу тебе не кохати.
Видихну...забуду тебе,
ніхто не пожаліє мене...
Спогади,твої дзвінки,
погіршились мої оцінки.
Близько до неба...самота,
думаєте стрибну?але ж я одна.
Ні,мене не полишає думка ота,
чому не я?чому вона?
Усміхнусь-бо було,
а не сумуватиму,що пройшло.
Починаю з чистого листа жити,
так набридло падати,але вставати.
Не бачиш ти мене,а жаль, було нас двоє,а вже нуль.
А я старалась піднятись,
гордість намагалась-прогнати.
Повірити важко,є я і ти,
могли б разом далеко піти,
але немає нас,
та минув той шанс...
Спасибі,друже дорогий,
хоч вже не мій,але такий близький!*
ID:
369279
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 07.10.2012 17:55:14
© дата внесення змiн: 07.10.2012 17:55:14
автор: Natalichka
Вкажіть причину вашої скарги
|
