Я через сотні прожитих днів,
Дивуюся людській похоті,
Здається, виросли і дорослі вже,
А в двадцять, б**ть, кризи совісті?
Полагоди свій телеграфний зв'язок,
Якщо такий ще існує,
До людських принципів, ти ж не пророк,
Необґрунтована гордість всує…
Закрий свого рота і помовчи,
Нахабне «піддате» створіння,
Ти в цьому житті руйнуєш мости,
В наступнім – потонеш з безсилля…
Графітових стержнів температури
Згорають нервові клітини,
Моєї щирості людської натури,
Як суєш кинджалом у спину…
Приємно? Правда? Коли кровоточить,
І руки у теплій крові,
Умийся, хоча егоїзм не відмочиш
В брехливій нахабній відмові…
Набрався? Напився? Столике творіння!
Досхочу? Колотить чи дуже погано?
То моє чуття, моє приміріння,
Що радієм в душу, мов в рану…
