Твої очі приснились волошками
У волоссі стиглості жнив -
Їх би ссяйво трималося довше би!
Їх би ласкою довго б я жив!
Не верю!
"Ах, Анна Керн!
Ах, Анна Керн!
Друзья, а крепость пала!
Я так обрадован теперь!"
Начни-ка все сначала!
У минулому я вже розтринькав
У коханні ніжність ласкових слів,
Але розсип цілунків-барвінків
Оновили мене - я ожив!
"Ах, Анна Керн!
Друзья, а крепость пала!
Я так обрадован теперь!"
І здається, що це вже остання,
Як у лебедів, пісня за мить
До падіння на землю конання,
Це - остання любов, а не хить!
"... а крепость пала..."
8.08.1977
К.
