Вибач мені, вірше золотий,
Що до тебе довго не зверталась.
Ти знаєш, світ мій гамірний,
І я у ньому трохи загулялась.
Я так засумувала за твоїм світом, вірше,
Час, проведений без тебе, що може бути гірше?
Я так люблю цей світ рядків,
Що дружать всі по парно,
Ти ж знаєш, вірше, що для мене
Лише в твоєму світі гарно.
Лише у світі віршів, я вдома почуваюсь,
Тут все живе людським життям,
Я тут живу, не прикидаюсь.
Тут можеш ти любити, тут можеш правду говорити,
Про горе можеш розказати,
І, що щемить, все відпускати.
Ніхто тебе тут не осудить,
Не накричить, морально не поб'є,
Тут все таке кохане, тут все таке моє...
О вірше мій, я маю рідних,
Я люблю їх понад усе,
Але в моєму світі, друже,
Це почуття таке чуже.
Лише коли я в світі твому,
То розумію цю любов,
Одному Богу лиш відомо
Як вона ллється в нашу кров.
У світі віршів я ридаю,
Сміюсь, радію від душі,
В моєму ж світі - прикидаюсь!
Бо там...Не місце там мені!
Тут я живу, а там існую,
Тут над рядками я чаклую,
І хочу бути й з ними, й з вами...
Я розриваюсь між світами!!!
́
О, творчість то справді окремий і прекрасний світ!
Творіть, Катю! Творіть з Любов"ю. Виливати біль у вірші, зі сльозами - це також творити з Любов"ю, бо це - очищення!
Катерина Truth відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
