Коли вона говорила
То небо прихилялося додолу
А час опускав свої вітрила
Щоб просто послухати її втомлений голос
І вона зовсім не була дивною
Вона була нормальною, навіть звичайною
Але було в ній щось таке невловиме
А ще в неї море було в очах
І я ніколи не міг її зрозуміти, й насправді
Я не розумію її й досі, коли згадую
Усі її вигадки і вся її правда
Так і залишаються для мене загадкою
І коли вона була десь далеко
Мені хотілося вити й кричати
Я любив її голос, я любив її шепіт
Я любив плескіт моря в її очах
І я хотів пізнати усі ті таємниці
Які вона у собі берегла
Мені часто снилися її литки і прірва її зіниць
І я помирав щоразу, коли вона йшла
