Ненароком я подивилась у вікно,
Таким загадковим здається воно.
Крізь нього видно земну казку,
Тільки герої не ходять в масках.
Ні, не люди героїв тих грають,
Не розуміють вони, не знають,
Щоб зіграти справжнє життя
Не сценарій потрібний, а почуття.
Але героїв я все таки бачу:
Горобці, що на підвіконні скачуть,
Сховають під крильця голівку свою
І думають, що вони вже в раю.
Неважливо хто навколо них,
Що говорять і де лунає сміх,
Головне – навчитися жити,
А це не так просто робити.
От сніжинки – це теж герої мої,
Показують танці веселі свої.
З неба високого вони злітають,
Тихо й повільно в повітрі кружляють,
Вони співають про зиму пісні,
Про неї слова усі голосні.
Ну а про кого ж іще їм співати,
Якщо зима їх рідна мати?!
Вони створюють для неї килим білий,
Такий блискучий, серцю милий,
А Зима прийде, усміхнеться тихо
І забудеться усе земне лихо.
Головний герой у мене вітер,
Свище, літає, дерев колише віти.
Тихо на вушко шепоче мені
Про дні веселі там, у вишині,
В гості запрошує до себе у небо,
Висоти я боюсь, мені цього не треба.
Я краще у гості до лісу піду,
Можливо, мрію свою там знайду,
Можливо, знайду щастя квітку,
Яка цвіте зимою і влітку,
Навесні, восени, вдень і вночі,
Охороняє вона від щастя ключі.
А віддасть їх справжній людині,
Яка була у вітрів на гостині,
З сніжинками тихо кружляла
І замерзлих горобців годувала.
Тій, що сонцю в небо усміхнулась,
Про образи всі уже давно забула,
Тій, що друзів має багато,
А день новий для неї вже свято,
Тій, що вже давно зрозуміла,
Де б не була вона, що б не хотіла,
Вона живе і жити ще буде,
Про турботи й печалі забуде,
Одне тільки буде пам’ятати:
Життя – це казка, це наше свято!..
ID:
374086
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 29.10.2012 14:59:45
© дата внесення змiн: 29.10.2012 14:59:45
автор: Віталія Абрам'юк (Івасюк)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Тільки рима занатто "концентрована" 
