. Присвячую моїй дружині
. Оксані Ядлош
ЛЕГЕНДИ ВОГНЮ КОХАННЯ
1
Природою кохання є кристал небесного вогню.
Ласкавим світлом у прагненні охоплена людина,
Коли проявлено вогонь в ній крізь життя шляхів борню
І вже настала ота давно омріяна година.
Як у серці й в погляді ще струменіє світло духа
І знайдено того, кого з надією шукалось ним, –
В зливі почуттів зникає із душі прикра посуха
Й розвіюється сіра туга за оточенням марним.
Кохання справжнє ніколи не прийде ніби зненацька –
Бо воно вилітано крилами у вічності душі,
В кохання простір, ніхто не в змозі, не увійдеш хвацько,
Й вогонь кохання у запалі не міняють на гроші.
У сяйві той, кому назавжди чи вперше, чи востаннє
Промінь допоміжний додає свій ніжно зірка рання.
* Розпочато 10.02.06. “Легенди…” написано у формі віночка сонетів.
Виокремлено з однойменної збірки для зручності читачів.
2
Промінь допоміжний додає свій ніжно зірка рання,
Нюанс яскравістю помітний грає в барвах почуттів,
Де обрій розуму й віє лише холод міркування,
Там в спалахах її зникають швидко сірі тіні снів.
Кристал небесного вогню в сяй-промінні зірки тої
У зародок можливого кохання потай зростає,
І все життя, при всій надії, до смерті до самої,
Гірко й солодко нам туга за коханням серце крає.
Коли ж опірно, в самоті згораєш з болем ти в вогні
І є від того стану горе, наснага, радість й мука –
Бо встати навзаєм, хоч прикро це, то прагнення марні –
То, мабуть, з долею йдуть неусвідомлені змагання.
Той промінь, світло і кристал є як щастя запорука,
Багатогранність в собі має кристал вогню кохання.
3
Багатогранність в собі має кристал вогню кохання.
Надмайстерно Богом зіткані з Любові ми і Світла.
Та у пошуку шляхів, в свободі волі намагання,
Завжди ілюзій повні, нас не ведуть в життя розквітле.
Коли б у вірі мудро ми Волі Божої йшли руслом,
Коли б прагнули жити у Просторі Його Любові –
Чарівно й дароносно змінився би цей світ спокуси,
І все би сталось, як сказано в Святому Божім Слові.
Та ми мчимо зашорені в шаленстві прагнень, днів, ідей,
А ще ми в хащах впливів від думок і настроїв людей,
Й кохання набуває часом незбагненно дивних форм,
То воно світле і спокійне, то воно як буря, шторм.
І в груди хвиля б’є, й не обійти життя густу стерню,
Кохання вбране у шаленство в плині часу рівне дню.
4
Кохання вбране у шаленство в плині часу рівне дню,
Торнадо пристрастей карає почуттів світлу рідню,
З’їдає всю красу в полум’ї чорнім хижа круговерть
І темна пустка змієм лізе в душу зранену ущерть.
Трагічно в жахи і морок поринає розум швидко,
Й може від кохання до зненависті вже менше кроку,
Якщо ж рука від Світла тримає Аріадни нитку,
Із лабіринту зла є змога звільнитися, нівроку.
Та у кохання є серця лет захмарний та високий,
Той, що двома здобутий у співзвуччі душ, в сплетінні рук,
Коли туди, де не сягає звичайне людське око,
І птах не долетить, долине двох сердець гарячий стук.
Той відлік радісний чутно лунко у небесних залах,
Палке кохання своїм сяйвом світліш за зірки спалах.
5
Палке кохання своїм сяйвом світліш за зірки спалах,
Розряд потужний дає напруга високих почуттів.
Повагом, у сяєві сердець, окрилений діалог –
Поширить ауру душезлиття на далечінь світів.
А світло тої аури тонкіш за квітів аромат,
І недоступні оку його палітри переливи.
Кристал вогню кохання виростає у мільйон карат –
Все це побачити в чистоті душі лише можливо.
Кристал вогню кохання – диво й природи надтонкої
Він має сім земних і сім небесних в собі кольорів
І сяють вони чисто завжди у величі й спокої,
В єднанні світла серця й променів ранкової зорі.
Та все ж кохання, понад усе, то почуття тендітне,
Кохання є й гаряче, воно недовго рясно квітне.
6
Кохання є й гаряче, воно недовго рясно квітне,
Й може перейти воно в кохання ніжне оксамитне,
Так за бурхливої весни цвіт швидко облітає – жаль
До справжнього ж кохання йти, як йти у пошук по Грааль*.
Душа і серце відродились в пречистім Божім лоні,
Їх струн-проміння звучить небесно-лірно-урочисто,
Кохання простору досягнуть душі крилаті коні,
Й кристали ті вогняні вони зберуть в диво-намисто.
В коханні відтінків є стільки ж, як шлють нам з неба зорі,
Багатократно їх помножить душ піднесених собор.
Літають двоє птахами в світлянім співóпросторі
І повнить щастям легко їх весни веселковий мажор.
Сонце лагідне весняне щедрим літом вже вагітне,
Кохання є й спокійне, яке теплом весни привітне.
* Грааль – святий Грааль, чаша Грааля – у легендах містична чаша, заради наближення до якої і з метою долучитись до її благотворної дії лицарі здійснювали свої подвиги. За легендою, це чаша зі святою кров’ю Ісуса Христа, яку зібрав Йосип Арімафейський, котрий зняв з хреста тіло розіп’ятого Христа. Також є легенда про те, що чаша спочатку була чашою першого причастя на Таємній Вечері, і нею користувались Ісус Христос й апостоли під час Таємної Вечері.
7
Кохання є й спокійне, яке теплом весни привітне.
Йдучи шляхом терпіння, таланту в творенні, щоб стало,
Коли доглянуте кохання, ще паростком тендітним
В неперервності своїй, в могутнє б дерево зростало.
Міцне в корінні встоїть воно на вітрі й буревії,
Вдягнеться в плетиво з проміння сонця, місяця й зірок,
Кохання завжди так сповнене надій на крилах мрії,
Не робить воно підсумків, не тягне із життя урок.
Кохання справжнє прагне мудрості й в ній зростати може,
Його не заштовхнути і силоміць в Прокруста* ложе.
Мить кожну в вічності довершать коханий і кохана
Й імлі часу закривати вічне буде вже не гоже, –
Під машкарою часу не завжди Вічність впізнавана.
Близьке до Вічності кохання мудре, у своїх станах.
* Прокруста (Прокрустове) ложе (гр. he kline tu Prokrustu) – ліжко розбійника Прокруста (гр. Prokrustes – витягувач), що жив біля Елевсіну, (поблизу Афін), заманював подорожніх і клав їх на своє ліжко. Коли люди були коротші за ліжко, П. видовжував їх, а коли довші – відрубував їм ноги.
Тесей убив П., обрубавши йому ноги. У переносному використанні вислів означає мірку, під яку штучно підганяють факти та явища.
8
Близьке до Вічності кохання мудре, у своїх станах,
Його високий трепіт дає потугу крилам душі, –
Проявлено з глибин єства все, що нам від Бога дано,
Воно ж енергія польоту, теж воно його рушій.
Незримо є вічності доторк в світовисі небесній,
Там час ніби зниклий, ніби він в грудях назавжди застиг,
Там він чекає, вморожено спить в кристалах, як скресне,
Знов ілюзій потоки і симфоній життя плинуть з криг.
Буде мудрість, як розум придбає від серця корону,
Тож ілюзії шори вже навічно спадуть в забуття,
З ілюзій у мудрість – то прохід вогняний Рубікону*,
Мудре кохання все знає й у вічність вбудує життя.
Кристали вогню кохання спопелять чари й закляття,
Душа з вогню того кристалів складе життя багаття.
* Рубікон – лінія, межа, що відокремлює когось, щось від когось, чогось.
9
Душа з вогню того кристалів складе життя багаття,
Пробудиться душі її глибинна й тонка культура –
Можливостям великим уже заспівано зачаття,
Й до симфонії вогню життя здавен є партитура.
Чистота сердець вдягнеться в веселкові світлограї,
Запромениться поміж ними вже навічно ясна путь,
В морі світла зникнуть ненаситні, злі і чорні зграї,
І всі, ким що посіяне, – добро чи зло – своє пожнуть.
Людей порозуміння – Предтечі миру то наснага,
В блуканнях душам людським воно відвічна мрія-спрага.
Так буде, колись всі стануть як єдине Світла тіло,
Й все людьми творитиметься життєдайно та уміло.
Душі крилатій притаманно мати серце вогняне –
Полум’я серця розтопить кригу і холод віджене.
10
Полум’я серця розтопить кригу і холод віджене,
Бо є тепло Долоні Господа на твоїй голові –
Благословіння Бога, вічний дар, яке вже не мине,
Як і надійдуть теж дари іще небачені, нові.
Й духочерпій від Бога стає Господнім світлоспадом,
Таким на поміч, що відстають в духовних перегонах,
Бо на Землі ще кожен є нерозквітлим диво-садом
Й садівником водночас, застряглим в хащах-забобонах.
Щоби вчитися Любові, кохання дане нам на те,
Й коли полум’я серця у троянду вогняну зросте,
Щоби Творцю всього урочисто піднести його в дар,
І як порине в небуття зло чорне з холодом примар –
Час обійнятися усім, хто є Одно* й хто є браття,
Вогонь великий не подолати холодом завзяття.
* Одно – від Івана 17.21
11
Вогонь великий не подолати холодом завзяття,
З вінця вогню кохання лине душ казковий парафраз*.
Лунає музика полум’я у злеті вогнесвяття,
В єднанні позавимірнім єство охоплює екстаз.
Вогонь кохання предивно перейде у світла сяйво,
Саме ж кохання полегко Любові досягне висот,
Кожної душі озброєння таке буде не зайве,
Від нас цього чекає Небо, прагне Бог наш, Саваот**.
Хто зійде на такі вершини, той Світла справжній Воїн,
Лише байдужий не вдягнеться у чисті Божі шати,
Що безліч має на душі він дір чорних і пробоїн,
Й духу меч*** йому ніколи не дано буде тримати.
Не варт кликати тих, хто холодом назустріч різоне,
Не здатне до кохання серце захололе, крижане.
* Парафраз – інструментальна п’єса віртуозного характеру на народну мелодію або тему, запозичену з іншого музичного твору.
** Civotaj – війська свої, звідси Саваот, кн. Вихід.
*** Духу меч – двосічний меч, один бік леза для подолання зла в собі, другий – у світі.
12
Не здатне до кохання серце захололе, крижане –
Й коли душа та на егоїзму милицях гарцює,
І миті життя її минають не в добрі та всує,
Це плодить зло, яке в потилицю ударом дожене.
Змінити варто орієнтири та цінностей шкалу,
Замість падіння в прірву треба піти рішуче вгору
Й до духовної скарбниці додати лепту ту малу,
Відкинувши облогу зла, й Богу виявив покору.
Шлях кохання у Любов – потенції душі великі,
В цілющих променях її згинуть явища всі дикі,
Омиті світлом, душі красу плекати будуть люди,
Лиш гарні дії й діла утвердяться в житті усюди.
Скинь тягар гріхів і помилок, почуй душі благання,
Упевненість крилата краща від роздумів вагання.
13
Упевненість крилата краща від роздумів вагання,
В хитанні – збій на манівці – лише віддалить від мети,
Ув’язнить обертатись без віри у колах страждання,
Чутливих – оголеним серцем по лезу життя іти.
Є й люди в поводженні, що ті чуднохвості павини*, –
Насправді ж людина є дух, а тіло лише інструмент.
Понад усе, надані Богом роки, дні та хвилини
Повинно заповнити світлом, у кожен життя момент.
Кохання – сходинка, й частка Світла в його є основі,
Кожен має свій Простір кохання, в ньому безліч світів,
Оманливих, справжніх, що ваблять й які є загадкові,
Плід яких – безліч як добрих, так і злих думок й почуттів.
Не дасть заблукати усім Основи Життя визнання,
В осяянні кохання є вищий сенс – Світлопізнання.
* Павини – тут синонім пави, павичі.
14
В осяянні кохання є вищий сенс – Світлопізнання.
Світло знаходять світлоспрямовані, одне в одному,
Світлонаповненість душі зростає Світлосприйманням,
Велика Світлоємність дарує радість пити Сому*.
У всеохопності Любові нам заховано цей Дар.
Коли подолано всі егоїзму фортечні мури,
Зчищено і змито що на душі був бруд за шаром шар,
Засяє чисто цнота всім Богом даної натури.
За межами можливих і неможливих обчислень всіх
Тяжкої праці незбагненної покладено Творцем.
Чи вдячні ми? – Сновидами занурені в щоденний гріх…
То що ж у світі цім, який ще стогне в злі, буде взірцем?
Своїм полум’ям серця увібрати всю людську рідню –
Природою кохання є кристал небесного вогню.
* Сома – раса – (Ведичне поняття) особливий напій, який п’ють на райських планетах напівбоги, щоби продовжити життя і загострити здатність насолоджуватись.
15
Природою кохання є кристал небесного вогню,
Промінь допоміжний додає свій ніжно зірка рання.
Багатогранність в собі має кристал вогню кохання,
Кохання вбране у шаленство в плині часу рівне дню.
Палке кохання своїм сяйвом світліш за зірки спалах,
Кохання є й гаряче, воно недовго рясно квітне,
Кохання є й спокійне, яке теплом весни привітне,
Близьке до вічності кохання мудре, у своїх станах.
Душа з вогню того кристалів складе життя багаття,
Полум’я серця розтопить кригу і холод віджене,
Вогонь великий не подолати холодом завзяття,
Не здатне до кохання серце захололе, крижане.
Упевненість крилата краща від роздумів вагання.
В осяянні кохання є вищий сенс – Світлопізнання.
ID:
378234
Рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата надходження: 16.11.2012 19:13:45
© дата внесення змiн: 21.12.2012 14:54:04
автор: GreViZ
Вкажіть причину вашої скарги
|