Малює знов за вікнами моїми
Самотня осінь дивні колажі -
Незмежне море неба сивопінне,
Де хмари кораблями до межі.
Де крила мрії, мов ажурні в’язки –
На спицях янголів яскрава нить...
І так душа моя жадає казки
Хоча б на мить, хоча б одніську мить!
Так багне взріти тло те сяйнооке,
Що межи стужі всіює тепла...
А за спиною - ро́ки, ро́ки, ро́ки,
Обвуглені надії і слова.
Ба, вицвілі етюди, впалі лети...
Та знову зазирає у вікно
Маля́рка-осінь, кличучи поета
Вдивлятися у дивне полотно...
(15.11.12)
прекрасний вірш: вічна тема і залишиться вічною, бо поки на землі родитиме поетами - осінь не вицвіте, поза увагу поетичну не випаде... щось у цьому зв"язку осені з поезією є продиктоване природою самої душі - якийсь егрогор спільний душе-природний існує либонь... от ми й чуємо осінь - щороку по новому... а тоді вЕсну, літо і зимоньку-голубоньку..
Та знову зазирає у вікно
Маля́рка-осінь, кличучи поета
Вдивлятися у дивне полотно...
Яка ж вона благодатна, ця чарівна малярка-осінь, стільки яскравих образів і картин дарує уміючим ловити натхнення.
Браво, Лесенько!
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Лесенько, за добрі слова... Та вже поганила себе сама і трошки повиправляла))))
Таки емоція пм-івська не дає вдосталь зосередитись)))
Рада Тобі!