Одного дня мене знадуть під уламками рідного карого неба,на руїнах особистої Римської імперії,загиблої від односторонньої байдужості і відсутності тебе ....вже давно пора було навчитись тримати удари долі,і я приймав,деякі навіть достойно але...цей останній був явно за межею моїх сил,терпіння і розуміння...
Я лежу на підлозі і чекаю,поки Великий Рефері відрахує секуди:один,два,три,чотири,п*ять,шість,сім,вісім,дев*ять,десять...
Я прокинувся...Привіт тобі,жорстокий світе!
Кожну ніч один і той самий сон:хочу підвестись,але не можу...якби все було інакше...якби,якби,якби!Жалюгідний асоціальний,невротик!
Ти щось на зразок мого особистого внутрішного монастиря...у Тебе я тікаю від крику і суєтності Світу...( Напевно відголосок моїх буддистських "тарганів".)..Раніше якось не надто часто Над Тим думав,але останнім часом якось...ти ж сама все знаєш...
Коли вперше твої хвилі не повернулись до мене я спитав себе:, що таке Смерть?Тепер я знаю що Це...Смерть це коли шукаєш в натовпах твої очі і не знаходиш,бачиш лише холодні,байдужі,чужі,блудливі і безбожні...а твоїх уже нема!
Сьогодні,ти танцювала мені,завтра танцюватимеш йому...це закон життя:сильніші з лавром на лаврах,а слабших у терни на сміття!
Цезарю,ті що йдуть на смерть,вітають тебе!
В моїй голові якийсь злісний пересмішник,
Плівку Спогадів крутить назад...
Я знаю,я знаю,що грішний,
Але навіщо ж мучити в стократ
Мене, аніж можу я перетерпіти,
Для мене Всесвіт вже зійшов з орбіти!
Давно зів*явлі,замучені квіти,
така далека і байдужа ти...
Дайте,дайте,мені мовчки догоріти:
Попіл і зруйновані мости!
Чорні руїни,чорне піднебесся:
Це я,це я,це я,це я!
І ні на кого вже не обіпрешся,
Моя любов вже не моя!
17.11.2012