Жили жінка з чоловіком
Як панія з паном,
А з худоби тільки й мали
Що цапа з бараном.
Два великі приятелі
Були цап з бараном,
Якщо один робить шкоду –
Другий поруч стане.
Цап в городі їсть капусту –
Баран помагає,
Цап в саду гризе гіллячки –
Баран теж ламає.
Каже чоловік до жінки:
У нас вік похилий
І спиняти бешкетників
Немає вже сили.
Треба з дому їх прогнати
Подалі, та й годі,
Бо не матимем нічого
В саду та в городі.
Забирайтесь, розбишаки,
Ідіть геть із двору! –
Мовив так до них господар
У вечірню пору.
Це почули цап з бараном
І двір залишили,
Тільки торбу на дорогу
Для себе пошили.
Ідуть собі світ за очі,
Про щось розмовляють
І на голову вовчиська
В полі натрапляють.
Баран дужий та несмілий
Затрусився з ляку,
Цап сміливий та недужий
Каже до друзяки:
Бери голову, баране,
Ти для цього дужий,
Краще ти, бо ти сміливий,
Бородатий друже!
Взяли голову обоє,
У торбу поклали
І з торбою за спиною
Далі почвалали.
Коли бачать недалеко
Багаття палає,
Баран каже: Йдем до нього –
Там вовків немає.
Прийшли ближче, подивились –
Три вовки там страшні,
На вогні котел булькоче –
Чути запах каші.
Добрий вечір! Добрий вечір,
Каша не зварилась,
А вже м’ясо на вечерю
Саме появилось.
Затремтіли цап з бараном,
Ні мертві ні живі,
Та цап першим отямився –
На те і сміливий:
А подай но нам, баране,
Те що в торбі маєм,
І баран із торби вовчу
Голову виймає.
Та не ту дістав ти, друже,
Треба мені більшу,
Баран знов дає ту саму,
А де ж візьме іншу?
Чи не можеш ти, баране,
Круторогий брате,
Щонайбільшу нам голову
Із торби дістати.
Налякалися вовки тут,
Стали міркувати,
Як їм звідси потихеньку
Подалі втікати.
Бач, які це розбишаки,
Будем тут з бідою –
Вовчі голови виймають
Одну за одною.
Тут один вовк починає,
Так собі, між іншим:
Наша каша википає,
А долити нічим.
І кинувся що є духу,
Схопивши відерце:
Принесу води для каші –
У яру озерце.
Як пішов той вовк по воду –
Тільки його й чути,
Другий вовк теж закрутився –
Як собі чкурнути:
Бач, десь ходить, вража сила,
Ось візьму ломаку –
Прижену його з водою,
Як того собаку.
Як побіг, то й не вернувся.
Третій починає:
Треба їх скоріш пригнати –
Каша википає.
Теж побіг і не вернувся,
Заховався в хащу,
А цап каже до барана:
Давай їсти кашу
І подалі з цього місця
Скоріше втікати,
Бо якщо вовки вернуться –
Будем біду мати.
А вовки зібрались знову
Й стали дивуватись:
А чого це трьом вовчиськам
Та цих двох боятись?
Повернулись до багаття,
А тих ані духу –
Цап з бараном на дерево
Вилізли щодуху.
Цап сміливий, та недужий,
На вершок забрався,
Баран дужий, та несмілий,
Унизу зостався.
Стали вовки мудрувати
Як їх зняти звідти,
Лягай – кажуть до старшого, –
Будеш ворожити.
Ліг вовчисько вверх ногами
Та й став ворожити,
А барана з переляку
Почало трусити.
Не втримався на гілляці,
Впав, як грушка збита,
А цап кричить навздогінці:
Подай ворожбита!
Вовки з того перестраху
Втікали щосили,
Що аж курява за ними
Хмарою висіла.
Цап з бараном собі потім
Курінь збудували,
Стали жити там обоє
І горя не мали.
Та тепер вони вже знали
Істину простую,
Що відвага та кмітливість
Життя порятує.
ID:
379519
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 22.11.2012 16:14:25
© дата внесення змiн: 17.03.2013 19:28:36
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
