Ніч – це думати про вирощення тютюну й марихуани десь під Луганськом,
Про сексуальну орієнтацію Оскара Уайльда,
Про парадокси і мізансцени у твоїх коротких віршах,
Про листя на деревах у пізню осінь.
Про чорне, ніби поліпи на гілках, листя,
Що видирає нутрощі у переддощовім криці,
Що підривається осадом на міжстовпових дротах, ніби на мінах,
Про листя, що опадаючи зранку, вдаряється у лобові шибки маршруток.
Про водіїв, що голосно лаються і палять у відчинені вікна.
Ніч – це думати про монстеру і пеларгонію,
Про кактуси, які буцімто їдять усі негри у своїх пустелях.
Усі мусульмани давляться кактусами і вірять в пророка,
Потайки усі мусульмани мріють про троянди, свободу і грона шипшини.
Але у пустелі немає шипшини.
В пустелі тільки колючки, пісок і агонії спраги.
Ще там є змії, розбиті кабіни й загублені стюардеси.
Тільки в пустелях пілоти шукають маленьких принців.
Останні ж сидять на кріселках і бездумно рахують зорі.
Там білі ведмеді ласкають в обіймах небо,
Ніби бояться, що з дзвоном будильника прийде ранок,
А думка закінчиться всього лиш на мить раніше.
