А я дійсно люблю іграшки… дивитися на таких красивих ляльок, які, немов дивляться кудись у вічність своїми порожніми очима… очима, у яких немає вогню, запалу та життя… дивлячись на кожну з них, я майже завжди уявляю собі її прототип поміж реальних людей… ось ця темноволоса красуня нагадує мені сором*язливу дівчинку, яку я зустріла сьогодні, їхавши у автобусі; а ця, вже не така красива – не юну дівчину, а жінку, в якої за плечима мабуть дім, робота і як мінімум двоє дітей… всі вони такі різні та водночас дуже схожі… але не зважаючи на таку помітну схожість у зовнішності, я завжди уявляю їх різними по своїх смаках, вподобаннях та характерах – як людей…
Так, я справді люблю дивитися на ляльок, як дитина, але сама не знаю чому – не можу гратися з ними… я просто не можу дозволити собі, як усі звичні діти грати з ними в дочки-матері, виривати їхнє пластмасове волосся та викручувати різні частини їхнього, здавалося б, втомленого від таких тортур тіла…
Я не можу гратися навіть з ляльками, не те що з людьми… але людям навпаки подобається зі мною гратися… вони цінують мене, люблять, «зодягають у найкраще» і вберігають мене від найменшого подиху пилу лише тоді, коли я «нова». Дуже скоро я починаю їм набридати, і така, уже прийнята моїм серцем люб*язність починає зникати… люди використовують мене, а вже потім, як ту стару ляльку з вирваним волоссям та зіпсованою сукнею, викидають разом з іншим старим мотлохом…
В ці хвилини мені стає дуже боляче, усвідомлюючи те, що якою б «гарненькою іграшкою» я б не була, мене все одно викинуть із душі та спогадів…
Боляче, відверто боляче… але на обличчі знову сяє посмішка… посмішка присутня лише на вустах, а в очах її чомусь не видно… просто як у ляльки…
Знову дивлюсь на ці забуті дитинством іграшки, витираю пил із полиць де вони ще залишаються сидіти день у день, поправляю уже трохи зім*яту сукню одній із них та думаю: « Ні, все ж таки я не можу з ними гратися… але, можливо, треба почати, щоб застосовувати навички, які будуть набуті, у відносинах з людьми. Вони ж це роблять… та, мабуть, цьому вмінню я ніколи не навчуся… краще, напевне, взагалі перестати бути лялькою у їхніх очах…
ID:
379336
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.11.2012 19:05:52
© дата внесення змiн: 21.11.2012 19:05:52
автор: Настуся
Вкажіть причину вашої скарги
|
