Перо вже давно плакало чорнильними сльозами, що поквапом розтікалися в різні сторони аркуша. Вони малювали лінії моєї долі...Довгі, короткі, кривуваті, звивисті та ідеально рівні...Вони писали мою історію...Ще не зовсім цікаву і правильну, не довгу і не коротку, а просто таку собі, мою...
Свічка, догораючи, тихенько скімлила на столі...Мою кімнату, поступово, ніжно обіймала ніч. Кутала у темні шовкові покривала. Я сиділа у темряві і вдивлялася в неї, ніби надіючись побачити щось незвичайне, таємниче. Була схожа на кицьку яка вийшла на полювання і світила зеленими очицями як ліхтариками. Ха...Кицька...Що сидить за столом біля, давно догорілої, свічки з пером у руках, тремтить від холоду і тулиться до чогось, що бачить лише вона... І справді виходить щось заплутане й нереальне... Але я й справді на неї схожа, на ту кицьку.
Мої очі вже стомилися від безглуздих пошуків... Недоспані ночі уже даються в знаки...Сила поступово покидає...Але я й далі пишу...У темряві...Устами виписую думки... Інакше не зможу спати... Думки розірвуть мене якщо я перестану писати... Писати...Маленьку історію, можливо, цікаву комусь, можливо, ні... Але я пишу...Свою...Саме свою історію....
