Привіт.3.43.Не сплю,не знаю чому…Білий і зелений, чи салатовий і чорний,стануть кольорами мого життя?Напевно,жоден.Лишається оранжевий…в якому я згорів дотла,не лишивши ні думок,ні віршів!Ти як була, так і залишишся трояндою,на відкритій рані мого серця,юною ромашкою на меридіанах моєї душі,безрадісної та безсловесної,
втомленої і до часу страченої…Хочеться вилити душу комусь,викричати всі острахи і болі,як тобі колись!Пізно,надто пізно:ти у казематі свого щастя,куди не пускаєш нікого,крім свого Великого Інквізитора,чи то пак,князя,який виліз хто зна з якої грязі,і став для Тебе новим Коперником,центром твоєї Галактики,світлом Світу,і на півставки,власником думок твоїх,і моїх ще ненароджених,убитих в зародку поем…Ти скажеш,навіщо тобі цей потік чужої свідомості-літопис болю і нервових зривів?Простонемає нічого гіршого ніж сповідь недомовлена і недосказана,яка душить
образами,мовчанням,і безнадійно-важкими тягарями минулого:напівстертою кіноплівкою напівзабутих снів,душа стоїть на роздоріжжі,завмерла,застигла в павутині слів,боячись почати зворотній відлік…
Може, Вона просто шукає фарби для нових історій,світлих і сонячних?
28.11.2012