Сиділа і сміялася з дощу
Під голосний крик магнітофона –
Rammstein…
Пачка ще не докурених сигар…
У попільничці тринадцять недопалків –
Чортове число…
Підвіконник брудний від крові
І морально брудний від неї, голої,
Від її дикого сміху…
На підлозі тринадцять шприців…
І тринадцять крапель сліз
На чортовому договорі,
Там біля підпису кров’ю:
Вона віддала йому душу за безсмертя…
Точніше, за тринадцять сотеньроків…
Але після другої сотні
Життя банально набридло…
Та як вона не намагалася – померти не могла!
Вона хотіла вічного спокою,
А натомість має чекання вічної відплати…
Їй жити ще одинадцять сотень років
…якось так випадково він ішов під її вікнами,
Такий же вбитий світом…
…так знову хочеться жити,
Коли зверху на руки йому падаєш…
