Зрубали дерево,немає вже його,
Зосталося одне коріння,
А поміж ними проросло,
Дикої ружі ,ніжної сплетіння.
Тоненький паросток на нім ,
Одна рожева квітка,
Весняний вітер пригортав її
Слова жагучі шепотів,завітні.
Так ніжилася в променях вона,
Кохання першого,та бідная дитина,
Пройшла весна,зосталася одна,
Як трапилось таке-не зрозуміла.
Надією жила, опалена душа,
Не вірила,що він її покинув,
Той вітер весняний ,який так обіцяв,
Навіки бути знею,до загину.
