Колишеться недбало поле,
Коли козак по ньому мчить,
За ним орел слідкує кволо,
Крилом махає мимохідь.
Козак несе на коні бранку,
Зв'язавши руки-ноги їй,
Козак украв собі турчанку,
Як помсту нехристю агі.
Турчанка юна та тендітна,
І одяг в неї - фарбів гра,
напевно буде ще і плідна,
То' діток з'явиться юрба.
Вона лежить немов та сарна,
Що він підстрелив позавчора,
Вже не пручається, бо марна
Її опора/непокора.
Через байраки, кучугури,
Повз пограбованиї хати,
Через розтрощениї мури
Кінь летить немов крилатий.
Його мета все ближче, близько,
От і Дніпро, верби купою,
І переправник пан Онисько
В очах із смутком й покутою.
Кінь на плоту пряде вухами,
А бранка щось немов бурмоче,
Козак мчав днями і ночами,
То' і говорить неохоче.
На Острові все Товариство
У гвалті радість проявляє,
А мати із сестри намистом
З сльозами сина виглядає.
І раптом - тиша, все стихає,
Син на колінах біля мати,
Вона щось тихо промовляє,
А він мовчить немов заклятий.
Всі розуміють: це не Настя,
То помсту він привіз додому,
Не буде, мабить, в Мотрі щастя,
Бо є вже горе сльозостогну.
Козак легко, немов куріпку,
З коня кидає вниз турчанку,
Розриває мотузку кріпку,
За коси піднімає бранку.
Усі мовчать. Мовчить і мати.
Помах руки його крислатий -
Зрізає з дівчини всі шати.
Рабинею мов хоче мати?
Із натовпу виходить піп,
Ховає в рясі оковиту,
Жаліє, мов святий окріп,
Оцю вівцю, в паху побриту.
Він щось бурмоче, немов гімн,
Чи може кличе свого Бога,
Збиває дівчину з колін -
У воду падає небога.
Хрестом, немовби як мечем,
Рубає тричі як шалений,
А потім голосно рече:
"Бери її, ти, наречений!"
Хтось простягає їй спідницю,
Кидає хтось їй і кофтину,
Вже чути бамкання з дзвіниці,
І мати не перечить сину.
І гвалт стоїть немов у битві,
Співаючи їм криком зичать...
В церкві лине тиха молитва -
Карбується новітній звичай.
Увечері - сама покора,
Щаслива, що була не вбита,
Стогнала ніч всю без опору
До ліжка немов прибита.
Не думала в гаремі батька,
Що перший досвід так болючий,
Була вона іще дитятко,
А чоловік - помстиво злючий.
***
Чому побачив я це зором
У Час занурений раптово?
Там був я на діяння скорий
З ім'ям незвичним, наче: Оро.
Там я рубався як скажений,
Горлав пісні, пив оковиту,
Кохав турчанку навіжено,
Ніколи навіть не побиту.
Коли ж в шанобі я помирав
Серед правнуків та онуків,
Коли Богу Душу віддавав,
То впав у Елінгтона звуки.
25.01.1992
к.
КВ-2
ID:
390318
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 06.01.2013 16:53:26
© дата внесення змiн: 06.01.2013 16:53:26
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
