Ох цей смуток в очах..
Ох ці очі мене видають..
І не сховати того, як мені по ночах
Роздуми кляті заснуть не дають.
Дивлюсь у дзеркало щоранку
Й не можу зрозуміти лиш одне:
Чому так глухо, як у танку,
Все стало наче неживе,
Неначе щось всередині померло,
Таке святе, потрібне, рідне і МОЄ.
Так швидко, непомітно й тихо просто зникло,
Лишилось просто тіло, що нібито живе,
А серце й душу заполонила пустота,
Яка ж вона страшна і безпощадна,
Вона все бачить, знає, що одна
Залишилася я, неначе безпорадна,
Відчула, як і я, той гострий біль,
І просто розчинилась в мені,
Не сказавши мені жодних слів.
Тепер… вона сестра мені
І вірна подруга навік..!
