Не багато я і ще прожив,
Але висновок один зробив:
Дружба – найцінніше, що маю.
Для тебе, друже, цей маленький віршик складаю.
Пам’ятаєш, друже,
Скільки ми з тобою пережили?
Дівчат любили дуже.
Де тільки нас чорти не носили?
Разом пили чи бухали,
Разом ми дівчат «кохали».
Вибач, що римую для цензури.
У ж такої я натури.
Та кому, як не тобі це знати.
Ну не гарно красномовні слова вживати.
Ти як будеш це читати,
Текст можеш трохи міняти.
Щось від теми відхилився.
На чому я там зупинився?
Разом пили чи бухали,
Разом ми дівчат «кохали».
Всякого бачили народу,
Різні «сонечка» були у нас.
Добре, що вирвались на свободу.
Слава Україні, що пройшов той час.
А мали й таких,
Що ледь між собою не бились.
Не треба нам більше «отаких».
Де вони взагалі з’явились?
Маєм друга. Той, що кум.
У нього діти, дружина…словом сім’я.
Та ти мотай собі на ум,
Це ще не ти та й ще не я.
Ми і ще не нагулялись,
Пили воду, сік «Садочок»,
До міцних напоїв брались,
А в закуску огірочок.
Що скажеш друже?
Завтра сильно п’ємо чи не дуже?
В якій до тебе завітати?
Скільки кілограмів брати?
