Тернопіль. Осінь. Мокре місто.
У сіро-жовтій хвилі смутку,
Знайомим і холодним свистом
Зайнялась в міжвіконнях дудка.
На ній скрипить прозорий вітер,
Що небо в хмари зодягає,
Так тепло, мов надворі літо.
Ну а чому - сама не знаю.
Десь тут, колись, в якійсь місцині
Тебе зустріла, пам'ятаю.
Від того часу і донині
Знов-знову зустрічі чекаю.
Твої малесенькі провулки
Для мене як завжди відкриті
Найкращий, затишний притулок
Ніхто не зможе так зігріти.
І шумний Бам, Центральна площа -
Ніде так не шумлять машини.
Тернополе, а ти ж хороший!
Часи тебе не заплямили.
Ти пахнеш спогадами там,
Де ще ніколи не бувала.
Ти спокій мій і мій бедлам,
І твоя врода не зухвала.
Твої вечірні ліхтарі -
Вогні завзяті прірви ночі.
Вони - казкові казкарі,
І мають дуже добрі очі.
"Люблю", - це наша таємниця,
Приємна, як настій ромашки.
Вони солодкі, як кориця,
Твої найкращі обнімашки *)